Роздiл 9

Лера

 - Та врятували його, врятували. Індики знаєш, які живучі? - після першої лекції ділюся з Анею подробицями вчорашнього вечора на перерві. - Ось у своїй живучості я тепер сумніваюся. Костя точно що-небудь придумає і чи буде кому мене врятувати, ще невідомо.

 - Про всяк випадок нічого не їж і не пий разом з ним. Швидше за все додасть якусь гидоту, - застерігає Аня, думаючи, що повернеться боржок тим же способом.

Я такий варіант теж не виключаю.

 - А якщо не перець? Раптом щось серйозніше? - від індика можна чого завгодно чекати. - Може мені протиотруту з собою носити?

 - Відразу від всіх отрут? - хихикає Аня, показуючи руками велику гору, - Будеш тепер бачитися з ним, тягаючи за собою величезну сумку з флакончиками на всі випадки отруєння. З огляду на те, що ти з учорашнього дня тимчасова дівчина Кості, зустрічі будуть частими, наскільки я зрозуміла.

О так, треба ж було йому таке вигадати.

План мені анітрохи не подобається, і більш того, лякає. Але при згадці про настрій батьків розумію - всі методи можуть бути рятівними. Місяць швидко пролетить, потерплю Індика як-небудь. Зробити вигляд, що ми пожартували після оголошення початку відносин нашої парочки, все одно вже не вийде.

 - Так, ну з Костею все ясно. Влипли обидва. Тебе ж ще роботка чекатиме, - нагадує Аня про те, що і хотіла б забути та не вийде.

Лишенько ж ти моє.

 - Після навчання поїду-у-у, - на мій болісний стогін, обернулися дівчата з нашої групи, проходячи повз нас. - Притиснули з усіх боків мстиві індики. Могли б і пробачити миленьку скромницю, а не вигадувати свої покарання. - я продовжую обурюватися, подумки обох закидаючи на безлюдний острів.

Раздається дзвінок і ми йдемо в лекційний зал на історію мистецтва. Кавою запастися не встигла, всю перерву розмовляючи з Анею. Викладач настільки монотонно вживає слово «великому і прекрасному», що половина студентів до кінця лекції опускає голови на столи, перетворюючи захоплюючу тему в сонне царство.

Слідуючи за Анею, зіткнулася носом до носа з Леонардо. Сон як рукою зняло. Геній поспішав зайняти місце в центрі з самим розумним виглядом. Іншого виду у нього і не буває.

На якийсь час я навіть забула про своїх індиків, переслідуючи поглядом генія. У стінах академії теж не можна розслабитися. Плітки, інтриги і підлості так і вирують серед початківців художників.

На всіх курсах є обдаровані генії і ті студенти, які ледве встигають за програмою. А ще бувають хитросмажені розумники. Ось у нас Леонардо і вважався до заліку минулого тижня кращим студентом, гордістю академії. Так би і далі захоплювалися неземним талантищем.

Очі несподівано відкрилися. Геній виявився негідником і підставив мою кращу подругу. Бачу по Ані, що до сих пір не відійшла від того, як хитро і спритно Леонардо зіпсував її роботу, щоб перемогти в конкурсі і вирвати вищий бал на заліку.

 - Аня, що не говори, але генію підлість спускати не можна, - шепочу їй, щоб ніхто поблизу не почув, - Ти могла перемогти, а він тебе підставив.

 - Вже нічого не змінити. Краще не чіпати Леонардо, вся академія на його стороні, - подруга не з тих, хто звик відстоювати себе. - Зрозумій, Лер, що я не хочу вилетіти з академії через якогось ботана. Так що ну його, генія підступного.

Хм-м... так начебто і ну і його, забути і плюнути.

Але нам же з ним ще вчитися до п'ятого курсу. І скільки разів він ще підставить таких миролюбних як Аня?

 - Гаразд, зараз спеціально псувати нічого йому не будемо, - сенсу немає, Аня права. - Тільки якщо підвернеться шанс провчити Леонардо, ми його не втратимо. Ти зі мною?

 - А куди я від тебе подінуся? - закочує очі подруга, знаючи про мою тягу до відновлення справедливості.

Вібрація в телефоні змушує мене відволіктися.

Перша думка: байкер чекає, не дочекається, нового співробітника мотосалону.

Але мимо, нагадування про те, що не тільки байкера терпіти доводиться, дає про себе знати:

 «У скільки приїхати за тобою, малявка?»

Упс!

Накладки починаються з першого дня.

 «У моєму розкладі сьогодні немає для тебе місця».

Натискаю відправити і швидко-швидко тичу пальцем видалити, але пізно. Індик вже прочитав.

«Твій хлопець хоче знати, що ти вигадуєш? Які у тебе можуть бути справи, малявка? Вирішила розірвати домовленість так і скажи».

А й справді, які у мене можуть виникнути справи?!

Я ж нероба. Взагалі ніякого свого життя.

Одне тільки - чекати біля вікна Його величність Костеньку. Може пощастить та й дочекаюся на свою голову.

 «А мій хлопець там не знахабнів часом?»

Нервово набираю текст, сховавши телефон на колінах.

Лізе до мене зі своїм листуванням, заважає викладача слухати. Така лекція цікава. Якраз дісталися до епохи ренесансу.

 «Вередунка мала, я чекаю відповідь на своє запитання!»

Кидаю погляд на подругу. Вона старанно переписує незрозумілі дати з дошки в конспект, і відмазка тут же знайшлася сама.

 «Ми з Анею допізна будемо ліпити горщики в майстерні».

Ненадовго зависла пауза...

«Якщо вранці я заїду до тебе відвезти в академію, а ти все ще ліпиш горщики - твоя мама дізнається про те, як ти мене кинула, не давши батькам і шансу на мрію».

 - Ань, ти знаєш, де можна протиотруту купити? Мені завтра зранку це може знадобитися.

За моєю інтонацією подруга здогадується, чим мені загрожує завтрашній ранок.

 - Ну може і не отруїть, Лер. Головне, щоб довіз до академії, а не кудись там…

Ой-йой! Її слова вганяють мене в ще більший страх.

Невже його помстою стане висадити десь посеред поля? А якщо в лісі? Так і посивіти можна, поки дочекаюся від нього обіцяну відповідку.

Час до закінчення лекцій пролетів швидше, ніж завжди. Краще б я ще на трьох парах з історії затрималася, щоб уникнути поїздки в мотосалон. Але перед грізним байкером горщиками прикритися не вийде. Сама ж йому назвала сьогоднішній день початком відпрацювання за відео.