Роздiл 5

Лера

У понеділок ми з Анею вирішили нанести візит моєму брату після навчання. Вірніше, я вмовила подругу і пообіцяла підтримати. Ну я ж бачу, як вона хоче зустрітися з братом. І сам Свят назвав її своєю дівчиною, за язика ніхто не тягнув. У чому тоді проблема?

Мені навіть захотілося, щоб всі побачили в офісі, з ким зустрічається брат. І жабам, типу його секретарки, неповадно було.

А якщо Свят відморозиться, там буду я на випадок підтримки, і влаштую йому веселе життя, щоб знав, як морочити голову порядним дівчатам.

- Аня, ти тільки ні про що не хвилюйся. З'явимося раптово, ніби як повз проходили i завiтали в гості. А заодно і перевіримо реакцію твого хлопця, - я ще не звикла до думки, що хлопець і мій брат для Ані, один і той же чоловік.

Поки мені складно їх представити разом.

Проте з генієм Леонардо, студентом нашої академії , який є втіленням серйозності і суперталанту, дуже добре уявляю. І навіть думала один час, що Леонардо небайдужий до Ані, раз вибрав її для пари на залік по живопису. Кожен залік і іспит з художніх предметів одночасно є конкурсом. Крім оцінок, розподіляються місця, і отримати в пару талановитого відмінника хочуть багато хто.

Я свій залік буду писати в парі з веселою реготухою Катею, вона до другого курсу так і не навчилася змішувати фарби і розраховувати межі малюнка. Так що мені точно буде весело. Відчуваю, що доведеться готувати залік за двох. Зате Катя пообіцяла точити олівці і носити воду.

- Постараюся не втекти від страху. Так хвилююся сильно, - нервує Аня, коли ми загортаємо в бiк парковки біля офісної будівлі, в якій знаходиться фірма мого батька і брата. - Краще розкажи, чому ти сьогодні така смикана цілий день? - звертає вона увагу на мій настрій після вчорашніх подій біля кав'ярні.

Треба ж, мені здавалося, що веду себе як зазвичай.

Невже так помітно?

Півночі не могла заснути, згадуючи злючого байкера. А коли все-таки вдалося - приснилася в'язниця. Нібито я сиджу за гратами на жорсткій лавці, а грубий байкер стоїть по інший бік і сміється з мене, простягаючи малинове морозиво крізь металеві прути.

Фу-ух. Добре, що це всього лише сон...

- Вчора зі мною сталася жахлива подія, - починаю подрузi розповідати, проходячи між припаркованих машин. - Ти навіть собі уявити такого не зможеш, та я й сама...

Обривається розмова на півслові від підозрілих звуків.

Бж-з-з... з...

Ззаду чується характерний рух на швидкості шин по асфальту. Збоку голосно вищать гальма. Аня скрикує. А я, не втрачаючи часу на спробу обернутися, смикаю подругу в сторону, до краю дороги.

Оце вже комусь робити нічого!

Повертатися і не довелося.

Прямо перед нами виїхав, перегородивши шлях, знайомий Харлей-Девідсон. Хто сидів на ньому зверху, просвердлюючи мене чорними як ніч очима в прорізи шолома, думати ну взагалі не треба.

Тільки гадський байкер міг нас так налякати!

Мало йому вчорашнього. У мене аж серце забарабанило кийками в грудях. Тук-тук-тук...

- Викрадачко, ти що, слiдкуєш за мною?!

Пф-ф…

Від обурення, мало не захлинулася словами.

Гуашi відро йому на голову!

Сам же за нами погнався, а я його, бачте, переслідую. Нахаба!!!

- Я ж вибачилася тоді, мені і даром твій байк не потрібен, - від злості і другого за два дні переляку, відкидаю для нього звернення на «Ви», переходячи в наступ: - Рули звідси, куди хочеш на своєму іржавому коні. Не перегороджуй нам дорогу!

Хай вибачить мене Харлей-Девідсон. Але так я підкреслила, що робити замах на байк психа вже точно не маю наміру.

У відповідь нахаба лише розреготався і зняв шолом. Показав себе у всій гордовитiй красі.

Звідки він взагалі тут взявся?

- Бачив я вчора, як ти стрибала на іржавого коня, - сміючись, пригадує нахаба.

Аня переляканий погляд з байкера переводить на мене, мімікою питаючи: «Що відбувається?»

- Не звертай на психа уваги, втік з дурдому і переслідує людей на своєму байку, - беру її під руку і тягну, щоб обійти буйного байкера.

- Далеко зібралася, Викрадачко?

Він ще далі проїжджає вперед, затискаючи нас між стіною і припаркованим авто. З досвіду знаю, зараз полізу в рюкзак - псих його відбере. Залишається відступати назад. І так би я і вчинила, якби не одне «Але».

Якого біса я повинна тікати, коли прийшла з подругою в офіс до брата? Ось же, двері перед очима. Всього-то пройти трохи залишилося.

Ну і де справедливість?!

- Думаєш, якби мені треба було їхати, витрачав на тебе час? - заявляє далі гадський байкер. - Мені якраз і треба залишити на парковці свого друга.

Ой, як мило прозвучало! Такі як він тільки і можуть мати залізних друзів. Від нормальних людей байкера краще ізолювати.

Далі поніс якусь маячню про те, що йому потрібно відлучитися. А тут, бачте, я знову кружляю, і ясна річ неспроста.

Коли я вчора пообіцяла ніколи не потрапляти йому більше на очі, хіба могла подумати, що шляхи перетнуться? Та ще й так скоро. І не десь там, в далекому невідомому місці, а на моїй території.

Так що не я, а він мене переслідує!

Аня не витримує і втручається:

- Краще вам пропустити нас, інакше за цілісність ваших фар не ручаюся, - якщо подругу вивести з себе, вона здатна дати відсіч в крайніх випадках. Для посилення загрози ще й додає: - І взагалі, тут мій хлопець працює!

Ох, краще б байкеру не знати, хто Анін хлопець. Брат, якщо дізнається у що я вляпалася, буде півроку мене діставати і приколюватися. Вже мовчу, що Свят обов'язково і Кості про це розповість. А тому, тільки дай привід познущатися.

- Так ви обидві ненормальні! - гримає на нас байкер, радуючи тим, що насміхатися перестав. Ще б пак! На фари зазіхають. Так тобі, псих. - Якщо повернуся і хоч одну маленьку подряпинку знайду - дістану обох з-під землі!

Виливши нам на голови свою загрозу, байкер здає назад, даючи можливість пройти. Кидаю на загрозливого психа самий, що ні на є, зневажливий погляд. А він мені у відповідь показує жест рукою по горлу на прощання.