Анотація:
Лера мріяла бути зі скромним і серйозним хлопцем. Але доля вирішила пожартувати. Батьки нав'язують цинічного нахабу, якого дівчина ненавидить після минулих образ. Та ще й байкер переслідує всюди, звинувачуючи в угоні свого мотоцикла.
Сховатися від переслідування хлопців у Лери не виходить. Залишається лише протистояти натиску та боротися. Подивимося, хто кого! І чи дасть Лера шанс одному з них...
***
Лера
З новими фарбами все вийде. Нехай тільки спробує не вийти! Третя біла футболка на рахунку.
Ось з таким позитивним настроєм приступаю до свого улюбленого заняття - розпис на одязі. Напередодні літа мене тягне на яскраві і соковиті кольори. І я задумала зобразити половинки стиглого манго.
Вихідний день у самому розпалі. Часу безліч. Закінчу свою футболку, ще й для найкращої подруги розписати встигну, що-небудь в ванільному стилі. Обережно наношу фон на першу половинку. І тільки приступаю до другої...
- Лера-а! Спустися до нас. Гості вже приїхали, - лунає голос мами зі сходів. Моя кімната знаходиться на другому поверсі і найчастіше мене викликають, не піднімаючись.
Які ще гості?
Я нікого не запрошувала. Єдиний нормальний вихідний перед навчанням і то нормально провести не можу.
З бурчанням собі під ніс, відкладаю пензель. Та з твердим наміром всього лише привітатися, а потім злиняти назад, спускаюся на перший поверх.
У вітальні мене чекає сюрпри-и-из...
Вітаючись з гостями, як і планувала, розумію, що так просто не втечу. І ще згадалося, як під час сніданку мама говорила про прихід друзів сім'ї. Але я мало того, що забула, так ще й не припускала, що вони приїдуть зі своїм синочком.
- Доню, ти б переодяглася, - допомагає прийти в себе тато, натякаючи на заляпаний фарбами робочий одяг.
- Віталік, ну що ти причепився до Лерочки. Ми ж в домашній обстановці, всі свої, - приходить на виручку тітка Олена, моя хрещена мати.
Стою, вже і сама не знаючи, йти переодягатися або залишитися такою гарною. Ловлю на собі усміхнений погляд нахабнючого до неможливості Костi і сумніви вмить розсіюються.
Дзуськи я для тебе переодягатися піду!
Тим більше батьків Костi мій зовнішній вигляд мало турбує. Так чого тоді мені сіпатися?
Виглядаю я чудово. Розтягнута довга футболка в різнокольорових мазках, домашні трикотажні штани, тапки з котячими вушками.
Ой, забула найголовніше!
На голові у мене помаранчеві дреди, які я зараз зібрала у високий хвіст. І не дивлячись в дзеркало знаю, що вони стирчать догори пальмою. Через три дні мені зніме майстер це безумство, яке я заради експерименту з собою створила.
Ось така я зірка навпаки стильно одягненого мачо. Як завжди, Костя весь такий бездоганний, і навіть причепитися нема до чого. Сорочка кольору індиго виразно відтінює його поблискуючи лукавством волошкові очі. Рішучість і гордовитість прозирає в кожній лінії різко прямих рис обличчя. І навіть через одяг видно, як обтягують рукава, накачані широкі плечі високого брюнета.
Собі Костя, звичайно ж, ціни не складе, знаючи про те, як діє на дівчат. Особливо ласих на гарненьких багатеньких мажорів.
Індик! В одному цьому слові весь опис особисто для мене.
- Давайте пройдемо в їдальню, - запрошує всіх мама до столу.
Батьки, не перестаючи базікати, проходять далі в бік коридору. А я не встигаю і кроку ступити, як ззаду опиняюся спіймана чіпкими пальцями індика за комір.
- Відпусти, придурок! - шиплю на нього, вибухаючи від гніву.
Прибила б гада.
- Ну-ну, хто ж так гостей зустрічає? - посміхаючись, він цідить мені в саме вухо. - Малявка, за тобою боржок! Нагадати який?
Хто б міг подумати, що індики бувають такі злопам'ятні?
- Лерочка, Костя, ви скоро? - звертається до нас мама.
Хватка слабшає, і я біжу вперед в рятівну столову, ближче до людей, подалі від індиків.
- Лера захотіла мені розповісти про свої справи в академії, - чую дурні виправдання Кості для моєї мами.
Ага! Мрію прямо поговорити з тобою про те про се. Мій кіт Слайм і то більше зрозуміє, чим самозакоханий альфа-самець.
В їдальні обходжу стіл і не встигаю приземлитися на стілець, як поруч прилаштовується Костя.
Місця йому мало, чи що?
- Інна, подивися, по-моєму, наші діти нарешті почали знаходити спільну мову, - звертається мама до хресної.
- Давно пора, а то все як кішка з собакою, - радіє в свою чергу мама Кості і моя хрещена в одній особі.
На язиці крутиться: «Нічого подібного!!!»
Але я не наважуюся відкрито виступати. Краще індику потім перцю в чай насиплю. Шкода, проносного немає пригостити на доріжку. Зовсім до приходу дорогого гостя не підготувалася.
- Як твої малюночки, Лера? Папір терпить? - з милою посмішкою цікавиться моїми успіхами індик.
- Та який там папір. Скоро весь одяг в будинку закінчиться, - мій тато вміє підтримати в потрібну хвилину.
Костя оцінив татів комплімент в мою адресу, не приховуючи сміх.
От так завжди. Я страждаю фігньою, навчаючись на другому курсі в академії Мистецтв, а Костя і мій старший брат Свят - молодці. Герої. Надія і опора. Але для мене - вони обидва одного поля ягідки. Тільки й знають, що дівчаток міняти як рукавички і зависати по клубам. Терпіти не можу таких несерйозних і легковажних хлопців.
З боку подивитися, так Костя весь з себе пристойний і не страждає фігньою. Для тих, хто погано його знає. Працює він в поті чола в своїй туристичній фірмі. Батьки Кості давно відбулися як бізнесмени в сфері транспортних перевезень.
Познайомилися наші батьки, коли ми жили в багатоповерховому будинку по сусідству. Спочатку переїхали Костіни батьки, згодом купивши собі віллу за містом. А пізніше, коли мій тато з братом змогли відкрити будівельну компанію, ми перебралися в свій будинок за архітектурним дизайном Свята.
На дружбу батьків матеріальне становище не позначилося ні тоді, ні зараз. І вони все також часто збираються і згадують своє минуле сусідство, як кращі роки.
#2824 в Любовні романи
#1349 в Сучасний любовний роман
#481 в Сучасна проза
Відредаговано: 01.03.2021