Розділ 2

                                                                             РОЗДІЛ  2

                                                                        Нічні «забави»

У тиші нічної спальні завібрували два смартфони. Їхнє гугняве звучання і ожилі екрани попереджали: memento mori! До дуету мобільних додатків приєдналося тужливе виття сирени за вікном. Тривога! Тривога! Пролунав звук далекого вибуху, потім ще один. Що ж, доведеться вибиратися із затишного постільного лігва.

- «2-га година ночі», - подумав я, хапаючи гаджет зі столика, - «скільки вже довелося пережити нічних тривог, але ефект несподіванки зберігається щоразу...»

Ми з дружиною за час війни відпрацювали до автоматизму процедуру реагування на тривоги. Якщо звучить тривога, але ситуація залишається в категорії «не чути навіть шереху», ми залишаємося у спальні.  А ось якщо після тривожних сигналів лунають вибухи, вступає в дію процедура «марш у коридор». Є й третій варіант наших дій, але поки що (тьху-тьху) скористатися ним доводилося не дуже часто. Він передбачений на випадок зовсім вже близьких струсів тверді й повітря - «марш у підвал». Четвертий варіант не передбачений.

На самому початку війни ми бігали до підвалу за кожної тривоги незалежно від наявності вибухів. Так тривало тижня два від сили. Потім звикли та зледащіли. Власне, як і вся наша десятиповерхівка. А ну спробуйте щоночі по п'ять разів бігати до підвалу. Набридне швидко!

Нині ж, відповідно до другого варіанта, ми всілися у коридорі та втупилися в ґаджети, намагаючись із телеграм-каналів зрозуміти ситуаційні нюанси. За вікном було шумно. Будучи досвідченими громадянами, які набили слух за період воєнного стану, ми звично обговорювали все почуте:

- «Ось це наше ППО! Чуєш, як гулко звучить? А ось це схоже на балістику... а ось і кулеметні черги, наші «Шахедів» збивають...»

Почувся мерзенний рев пролітаючого поблизу дрона-камікадзе. Ідеальне втілення ниючого зубного болю за допомогою звуку! Вперше почувши глас «Шахеда», я зрозумів, що опера Сергія Прокоф'єва «Війна і Мир» потребує нового прочитання. Мою творчу думку підігрівав незабутній рев у поєднанні з блек-аутом.

Сидячи у темряві зі свічкою в руках, я ввів  в оперу нового персонажа - перського гостя. Цей персонаж абсолютно модерновий, його не видно, а тільки лише чутно. Я чітко уявив, як у них у Великому театрі на голови поважної, і не тільки, публіки періодично обрушується огидний рев. Це звучить арія перського гостя. Ось приходить який-небудь чиновник із дружиною «Війну і Мир» послухати. Неодмінно у Великому, зрозуміло. Сидять, роблять вигляд, що Прокоф'єв їм зрозумілий. Нудьгують, загалом, антракту чекають. Але виду не подають, звичайно ж. І ось тут - р-р-раз і рев мерзенний над залом проноситься, посилений багаторазово потужною апаратурою, виробленою у недружній країні! Слухати всім! Перський гість арію співати зволить і може повторити! А потім ще й ще! І так до самого кінця опери, яку короткою ніяк не назвеш. А йти із залу не рекомендується, бо Прокоф'єв до скрєпних зарахований начебто... І сидітимуть чиновники з подружжям, затискатимуть вуха і благатимуть: «може вистачить Війни? Давайте до Миру перейдемо...» Можливо, це наївно, але мені здається, що з новим прочитанням опери кількість гарячих прихильників миру має шанс зрости.

Ось і зараз, сидячи у коридорі і стискаючись від знайомого мерзенного звуку,  мені спала на думку несподівана фантазія.

-Цікаво, - звернувся я до дружини, - цей самий «Шахед» кличуть також «Геранню». У відсутності почуття гумору їм не відмовиш. Адже герань - це кімнатна рослина, її пеларгонією ще називають.   Дрон під назвою «Пеларгонія»? Маячня! Ну а «Герань»? По суті те ж саме... Гаразд, а що може бути спільного між дроном-камікадзе і кімнатною рослиною? Яка логіка тих, хто давав назву? З позиції виробництва або розмноження ніби як нічого спільного. Рослину розмножують посадкою насіння або живцюванням. Камікадзе роблять у заводському цеху за кресленнями і, напевно, в умовах секретності. Споруджувати масово триметровий безпілотник у домашніх умовах нереально. Йдемо далі - догляд і обслуговування... спільного також не проглядається. Рослина вимагає постійних реверансів і кніксенів, тобто залицяння. Ґрунт, горщик, полив, підживлення, обрізка тощо. Ще герань любить світло, а камікадзе літає ночами... Ну і який догляд дрону взагалі потрібен? Зробили в цеху, змастили, перевірили, в тару упакували, на склад притягли. Потім трансфер до замовника. Що далі? Там зберуть, прикрутять бойову частину, намітять маршрут, і пора працювати... Нікого з творців не цікавить його довге щасливе життя... Один раз нагодують бензином на забій у переносному і буквальному сенсах! Ось і весь догляд...

- Однак, є один спільний нюанс! - підхопила розмову дружина, - Наявність тих, хто жадає знищити. У рослини це шкідники типу попелиці та кліщів, від цього лікують. А ось у камікадзе все набагато серйозніше - ППО! Це вам не якісь кліщі, на щастя. У разі потрапляння лікування абсолютно виключається... Висновок: спільного практично нуль, логіка тих, хто іменував, незрозуміла, хіба що гумор своєрідний... Боже, що тільки не спадає на думку під час тривог...

Нарешті просигналив відбій тривоги, запрошуючи знову прийняти горизонтальне положення. Черговий ракетно-дроновий «концерт» під акомпанемент ППО завершився. За вікном поступово сірів і наливався досвітніми барвами ранок. Сон не йшов. Полежавши трохи у ліжку, я зрозумів, що уві сні правди немає, принаймні сьогодні, і вирушив шукати її на кухні. Кухонна правда пахла ароматом арабіки з легкою домішкою рабусти і була успішно передислокована до кабінету, на місце розташування комп'ютера. Квартирний IT-центр, образно кажучи.  Як на мене, є певний кайф у таких ранніх посиденьках біля комп'ютера. Зрозуміло, якщо немає повітряної тривоги. Ще сплять увесь будинок і околиці, тиша у квартирі і тільки двоє в кімнаті - я і комп'ютер. До загального пробудження ще пара-трійка годин, можна спокійно попрацювати і побродити в Інтернеті під ритмічне цокання настінного годинника. Переживши сотні повітряних тривог та низки блек-аутів, гостріше відчуваєш подібні радощі буття.