Він зібрав її сльози у фарфор свого песимізму. Усі пелюстки квітів стали його мертвим ложем. Кришталева самотність починала грати самоцвітами розчарування, які боліли і щиро усміхалися. Його кликав сон у соснові ліси – туди, де немає ранку й вечора. Він довго дивився на свіжу кров з очей на чорній, сумом пройнятій землі, де сиві ниви перешіптувалися з чорним вороням лісів.