присмерк осінніх думок
самотність серед людей
я завжди уникала прогулянок наодинці. коли мені доводилося кудись йти довгий час, я намагалася якнайшвидше подолати його. просто я почуваюся самотньо серед людей. хоча, я й не люблю великих скупчень народу через шум і відчуття тісноти, які вони приносять із собою. але ще мене дуже гнітить усвідомлення, що я залишаюся сама, коли мене минають сотні різних людей. в ці моменти особливо сильно починаєш чіплятися до себе, зовнішнього вигляду, навіть враження, що можеш скласти для оточуючих. такі прогулянки, якщо їх так можна назвати, серед купи гомону, поспіху, голосів якихось перехожих перетворювалися для мене на вічний похід, кінцева зупинка якого, наче ніколи не буде досягнута.
здається, що він мене поглине. і я вже не зможу ні дійти, ні повернутись. іноді навіть забуваєш, куди ти йдеш. прямуєш просто бездумно, тримаючи в голові лише погляди, які насправді й не адресовані тобі.
#2086 в Сучасна проза
#1479 в Молодіжна проза
Відредаговано: 22.09.2022
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
