чи зустрінемось ми?

і вже минуло ціле літо. здається, ніби того часу зовсім й не було. наче сон. такий майже пустий. сповнений лише сірої буденності. а всі можливі відчуття такі далекі й недосяжні. якось миті думаєш, що от-от їх торкнешся, а вони проходять повз.

і нарешті за довгий час я щось відчула. лиш за два дні я змогла пережити все від закоханості до розпачу. хоча, певно, я не можу назвати то почуття любов’ю чи чимось близьким до цього. скоріш за все, то було лише сподівання, таке тепле і щире, на те, що з часом я зможу відчути закоханість.

взагалі-то я ніколи не забувала про тебе. хоча відверто намагалася досягти цього. іноді в моїй голові минали думки, спогади про минуле і мої тодішні відчуття.

і коли раптом я почула про тебе знову, то навіть не знаю про що тоді думала. мені лише хотілося писати тобі хоч щось. і твої теплі відповіді пробудили в мені надію. я з великим трепетом підбирала кожне слово, що збиралася надіслати. але з кожним моїм повідомленням твої ставали все холоднішими.

цієї ночі мені наснився сон, в якому ти чітко пояснив, що не хочеш мати нічого спільного зі мною. мабуть, то була моя інтуїтивна здогадка, що підказувала мені про марність дій. але коли я прокинулася, то не пам’ятала нічого про це. не знаю, якби я згадала про сон, то дочувалася до нього чи ні. але все одно вагалася б щодо слушності мого чуття.

я не знаю на що сподівалася. але якщо чесно в моїй голові не виникало думки, що в твоєму житті могло все змінитися і ти більше не такий, яким був.

я завжди несвідомо всіх порівнюю з собою і гадаю, що в житті моїх знайомих не змінюється нічого точнісінько, як і в моєму. і коли я дізналась про все, мені було так соромно за себе, але найбільше я відчула біль. такий сильний біль у серці, що, здавалося, від грудей розповсюдився по всьому тілу. на очах з’явились сльози. я писала всім, кому можу, аби діалог з тобою спустився якомога нижче, і я більше не поверталася до нього. і колись, можливо, через довгий час я буду щось шукати і натраплю на останнє повідомлення тобі. не знаю що я буду тоді відчувати, але сум хоч в маленькій мірі точно. і можливо ми навіть колись ще побачимось. проте зараз зустріч з тобою принесе мені лише болюче відчуття самотності.

… і будем знову ми,

як мандрівці, що стрілися на мості.

нехай пливуть твої й мої дими

і, може, десь зійдуться в високості.

о друже мій, попереду розлука,

а зустрічі – чи трапляться вони,

і наші спільні радощі і муки

чи випливуть із серця глибини?