присмерк осінніх думок
душевне тепло
якось я задумалась над існуванням раю в моєму баченні. певно, в ньому постійно панував би період ранньої осені. коли на вулиці вже дещо прохолодно, сонце не гріє так палко, як влітку, й все навколо здається тьмянішим.
кожного дня ходиш на навчання, але воно не тисне так сильно, як завжди, адже це тільки початок і ще не встигаєш зануритися в нього з головою. на душі так спокійно. легкий вітерець, таке чисте повітря, що притаманні лише нинішній порі й не відчутні більше ніколи. рано-вранці йдеш, коли на вулиці так безлюдно, через туман, який вже поволі згасає, і де-не-де залишається помітним на землі.
іноді буває, що ще не встигли вимкнути ліхтарі і вони так приємно й вже померкло горять жовтим сяйвом, яке так пасує осінній порі. увечері відчутна прохолода, що іноді пробирає до ледь помітних мурашок. не хочеться повертатись додому, бо так гарно і втішно все навкруги. світло вмикають десь о п’ятій вечора. йдеш вечірнім парком, де не всі ліхтарі горять, повз вже пожовклі каштані й клени, що починають неквапно осипатися. ближче до ночі людей вже набагато менше і почуваєшся нібито сам у цій порі. стаєш її частиною. частиною всього того, що тебе оточує. і з цього відчуття тебе виводить стукіт годинника, що вже пробив дев’яту вечора.
#2738 в Сучасна проза
#1737 в Молодіжна проза
Відредаговано: 22.09.2022
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
