Розділ 12

Їхати з Шоном до Анкориджу було незручно та дивно. Все у їхніх стосунках було дивним. Емі не знала, хто вони одне одному. На просто друзів якось не тягли, чимось більшим теж не були. Можливо, за якихось, тільки йому відомих, причин, Шон просто грав роль дбайливого старшого брата. Емі не розуміла, що між ними, але запитати не вистачало хоробрості.

Перемовляючись на різні буденні теми, обговорюючи шкільні справи, Шон повідомив про те, що планує зі своїми школярами похід до льодовиків, котрі вкривали північ штату. Емі сподобалася ця ідея і вона теж захотіла піти. Шон, навпаки, висловив свої застереження, нагадуючи про те, що в її положенні не варто йти на такі відстані.

Емі розсміялася:

— Якщо цей шлях здатні пройти твої учні Молодшої школи, то думаю, я теж зможу.

Шон з усмішкою глянув на неї:

— Я завжди знав, що ти сильна та смілива, якщо не сказати відчайдушна, але все ж не впевнений, що це гарна ідея.

Емі відмахнулася, споглядаючи уже знайомий краєвид за вікном.

— Та й Лероєві це не сподобається, — продовжив Шон.

— Хто, як не ти, його вмовить, —  улесливо відповіла Емі.

— Ти просто користуєшся тим, що я не можу тобі відмовити, — Шон кинув на неї короткий погляд і знову зосередився на дорозі.

Емі задоволено усміхнулася.

Огляд минув як зазвичай. Емі здала необхідні аналізи, потім її оглянув лікар, тоді спеціаліст провів ультразвукове обстеження і запевнив, що з малюком все чудово. Лікар попросив зачекати її у коридорі, щоб отримати результати аналізів. Вирішив, що тих п'ятнадцять хвилин не обтяжать її, зате не доведеться їхати до Анкориджу ще й на наступний день.

Емі погодилася та вийшла у просторий світлий коридор, одна стіна котрого була повністю скляною. Лише тоді помітила, що Шон сидів на одному зі стільців, розташованих вздовж протилежної стіни.

— Що ти тут робиш? — здивувалася, підходячи до нього.

— Справ, як таких, у мене в місті немає, тому я вирішив зачекати тебе тут, — відповів він, кладучи на столик брошуру для вагітних.

— Я думала, ти до матері поїхав, — Емі відчула, що вже в соте червоніє перед ним.

— Я заїжджав, але вона у любительському клубі, грає з подругами у бридж, тому не став її відволікати, — з усмішкою відповів Шон.

— А вона не образиться? — поцікавилася Емі, в голові обдумуючи, як би запитати його про те, чи сказав він матері, чому саме приїхав до Анкориджу.

— Ні! Вона у мене з тих матерів, котрих називають подругами та спільниками у всіх дитячих витівках.

Емі здивовано вигнула брови:

— По тобі й не скажеш.

Шон розсміявся.

Через хвилину Емі вибачилася та відійшла до вбиральні. Закінчивши зі своїми справами, вийшла назад у коридор, саме тоді й побачила лікаря, котрий простягав Шону результати її аналізів. Щодуху кинувшись до них, вона ледь не вирвала папір з рук Шона.

— Перепрошую, лікарю, — пробелькотіла.

— Я не знав, що ти приїхала з батьком малюка. Ніколи його не бачив, тому вирішив привітатися, — широко усміхнувся лікар.

— Ні, лікарю. Це Шон. Він… — Емі втягнула в себе повітря. — Він…

— Ми разом працюємо у школі, в Блумаунтін, — помітивши її розгубленість, продовжив Шон. — Разом приїхали до Анкориджу.

— Перепрошую, — лікар теж виглядав збентежено. — Я вирішив, що… Тому я так вільно… Я не подумав…

— Все в порядку, — запевнив його Шон. — Я радий знати, що з Емі та малюком все добре.

— Нам вже час, — нарешті знайшлася зі словами й Емі. — Дякую.

— До наступної зустрічі, — лікар ніяково кивнув та повернувся до свого кабінету.

Вже в автомобілі Емі нарешті заговорила до Шона, хоча все ще не була впевнена, що має потрібні слова:

— Вибач за все. З самого початку я знала, що це була не найкраща ідея.

— Сходити до вбиральні? — усміхнувся Шон.

— Ні. Їхати з тобою. Мені незручно, що лікар прийняв тебе за батька і я…

— Чому ти не сказала йому, що вдова? — раптом запитав Шон.

— Я не знаю. Мене не запитували, а я й не розповідала. Заповнюючи папери написала, що  одружена та й по всьому, — стиснула плечима Емі.

— Це так і водночас вже не зовсім, — зітхнув Шон.

— Якщо чесно, то я навіть не думала про те, в якому статусі тепер живу офіційно і що мені з цим робити. У таких містечках, як Блумаунтін, то немає ніякого значення, — чесно зізналася вона.

— Тут я з тобою погоджуся, — кивнув Шон. — Просто не треба приховувати те, що ти одна, наче це щось принизливе. А за мене не переймайся. Все чудово.

Емі помітила як легка суворість зникла з його обличчя і воно наступної миті засяяло теплою усмішкою.

— Дякую. Вже вкотре, — Емі прихилилася до спинки сидіння та полегшено зітхнула.

Лерою сказати про те, що вона збирається йти з дітьми до льодовиків Емі не наважувалася. Була впевнена у тому, що Шон, наче всемогутній супергерой, зробить все замість за неї. Натомість вона знову почала готувати улюблені страви старого, бо він знову постійно почав повертатися додому до обіду та вечері. Після смерті Чедда Емі частенько обідала та вечеряла одна. Вона не знала, куди саме ходив Лерой, але запитати не наважувалася. В один з вечорів, накриваючи стіл на терасі будинку, Емі раптом зрозуміла, що швидше за все, весь цей час, старий ходив на гору, куди водив якось її, де виплескував свій біль та тугу за Чеддом. Саме після того походу на гору і пролитих там сліз, Емі нарешті змогла відпустити Сема. Ні, вона любила його, проте любов та з кожним днем трансформувалася у любов до малюка. Сема більше не було поряд, проте частинка його все ж жила у крихітному створінні, котре мало з’явитися на світ вже за якихось два місяці.

Емі була готова до того моменту, коли малюк народиться. Вона купила все необхідне для догляду за ним: одяг, ванночку, в котрій збиралася його купати, пеленальний столик та навіть нічник. Вирішила, що не буде готувати окрему кімнату, а залишить колиску поряд зі своїм ліжком, щоб завжди бути поруч з ним. Хто ж народиться, Емі досі не знала, бо не хотіла знати. Нейтральні кольори придбаних речей не мали стати непотрібними через стать, а любити вона готова була як сина, так і доньку.