Розділ 8

Анкоридж був повною протилежністю Блумаунтін і нагадав Емі її колишнє життя так яскраво, наче вона досі була у Вірджинії. То був шумний мегаполіс з безліччю автомобілів, новобудов різних архітектурних стилів, натовпом людей, що весь час кудись поспішають. Емі могла чесно зізнатися собі, що вже відвикла від подібного темпу життя і не надто за ним сумувала.

Вони з Лероєм попрямували по крамницям, а Чедд пішов у своїх справах. Мали зустрітися за декілька годин.

Коли Лерой заглянув у магазин жіночого одягу, Емі була дещо здивована. Вона запевняла, що їй нічого не треба і у неї все є. Лерой мовчки кивав головою, але прямував вперед.

— Дівчино, а де у вас тут відділ для вагітних? — незворушно поцікавився Лерой.

Емі ж густо почервоніла від незручності ситуації, в котрій вони всі опинилися.

Дівчина-консультант вказала на потрібне крило і Лерой пішов туди не оглядаючись. Емі мовчки попрямувала за ним.

Проте коли вони все ж опинилися у потрібному відділі і Емі побачила там жінок десь її терміну і тих, у котрих животик був вже доволі помітним, її відпустило. Сама не з чулася, як стала розглядати одяг та аксесуари і навіть взяла до примірочної те, що найбільше сподобалося.

— Покажешся? — запитав Лерой, присівши на м’яку банкетку, котра стояла в закуткові біля примірочних.

Емі вийшла до нього в симпатичному джинсовому комбінезоні та зручній футболці в тон:

— Ну як?

— Ти гарненька, — усміхнувся Лерой. — Може ще щось?

— Ні. Пізніше, — усміхнулася Емі.

Коли вони підійшли до каси, Лерой буквально змусив її дозволити розрахуватися йому.

Потім вони подалися в лікарню та Емі записалася до одного з гінекологів. Перший прийом був призначений на наступний тиждень.

Закупивши ще дріб’язок для будинку, Емі та Лерой повернулися на парковку, де їх очікував Чедд. Емі одразу побачила дерев’яні дощечки та будівельні матеріали, але не стала запитувати, навіщо те все Чедду. Лерой теж питань не ставив, хоча зазвичай таким цікавився.

Поїздка закінчилася і вони попрямували назад у Блумаунтін.

Десь через тижнів зо два Інес поцікавилася, чи не важко Емі ще працювати. Емі запевнила, що все в порядку і вона працює так, як працювала раніше. Чедд обережно натякав на те, що їй варто вже залишитися вдома, Лерой відкрито наполягав на тому, але Емі не погоджувалася. Термін її вагітності становив лише п’ять місяців, її животик був акуратним та маленьким і особливого дискомфорту Емі не відчувала.

Чутки про стосунки з Енді дещо стихли, або Емі просто перестала чути їх. За цей час вона жодного разу не зустрілася з Шоном. Ні, вони мимохідь бачилися коли він їхав до школи, а вона прямувала в закусочну, але то було лише чемне вітання, та кивання у відповідь. Чомусь Емі відчувала себе винною перед ним, хоча не могла пояснити, в чому саме полягала та провина.

В один з теплих днів початку літа Емі раптом зловила себе на думці, що з дня смерті Сема минуло вже чотири місяці. Вона прожила без нього цілих чотири місяці! В ту мить Емі зрозуміла, що таки зможе жити далі: не просто мусить, а хоче жити далі і хоче ще бути щасливою.

Якось Чедд повернувся додому раніше аніж за звичай та покликав Емі до вітальні. Вона тоді саме поралася на задньому дворі.

Здивовано зазирнувши у вітальню, аж зумілася від здивування. Чедд стояв поряд з дерев’яною колискою й усміхався їй.

— Що це? — запитала Емі відчуваючи, як вуста розтягуються в усмішці.

— Я не надто майстер і не думаю, що вийшло саме те, що я хотів, проте, здається, вийшло все ж досить мило. Ти гарненько прикрасиш її та постелиш картату ковдрочку і буде те, що треба, — відповів ніяково.

— Ти сам її зробив? — очі Емі засяяли вдячністю та любов’ю. — Але як? Де? Коли?

— У одного друга є станок в гаражі і він дозволив мені там посидіти декілька вечорів, —усміхнувся Чедд. — Мушу визнати, що з тією різьбою на узголів’ї він дещо мені допоміг. Ну зовсім-зовсім трішечки.

— Ти найкращий дядько в світі. Чедд, я тебе люблю! — Емі кинулася до нього і міцно обійняла, вдихаючи запах риби, котрий йшов від нього.

— Не думаю, що ти мала ці почуття до мене, коли сідала в пікап у вечір приїзду, — Чедд ніжно поцілував її в маківку.

— Не важливо, що було тоді. Важливо те, що є зараз, — щиро відповіла вона.

Чедд зітхнув, розтулив рота, щоб ще щось сказати, але жодне слово більше не злетіло з його вуст.

Через декілька днів Чедд пішов у запій. Він тримався останні три тижні, але тяга до алкоголю взяла верх над силою волі. Емі бачила, як знову посмутнішав Лерой. З кожним новим разом він ставав все більш сумним та біль все яскравіше проступав на його обличчі. Емі знала, що дідусь дуже важко переносить те, що діється з Чеддом, але відкрито з ним говорити ніколи не починав.

Емі вирішила завести зі старим бесіду на цю тему і спробувати знайти якесь рішення. Дещо походивши околяса, все ж прямо запропонувала відвезти Чедда в центр реабілітації.

Лерой мовчки дивився у вікно, що виходило на вулицю, наче не чув її питання.

— Дідусю! — голосніше та впевненіше повторила Емі.

— Ти не розумієш, — нарешті мовив Лерой, не повертаючись до неї.

— То поясни. Дідусю, мене такий біль переповнює від того, що з ним коїться. Коли Чедд тверезий, то він просто прекрасна людина, але коли п’яний… В ньому наче дві особистості борюся за те, котра залишиться домінантною, — продовжувала Емі. — Я впевнена, що у клініці йому обов’язково допоможуть. Якщо в Анкориджі немає такої клініки, ми знайдемо її десь на материкові.

— Думаєш, мені не боляче, Емі? — зітхнув Лерой. — Він же моя дитина. Мій син!

— Тоді…

— Він двічі лікувався, Емі, але толку з того нема. Чедд кожен раз повертається до пляшки і цього вже не змінити. Він сам розуміє, що має величезні проблеми, але не може впоратися з ними. Каже, що сила волі надто слабка, що він слабкодухий.

— Ти звісно ж в це не віриш, бо військовим не знайоме слово слабкодухість. Більше того, ти зневажаєш слабкодухих, — Емі змовкла, бо ображати Лероя зовсім не планувала.