Розділ 7

— Ти що з глузду з’їхав? — закричав Чедд, намагаючись піднятися з колін та затискаючи долонею носа, з котрого юшила кров.

— Це ти з глузду з’їхав, якщо вирішив, що я куплюся на цю дешеву виставу, — Енді знову підступив до Чедда.

Навколо них вже утворилося коло пияк, що сиділи в пабі. Вони в будь-яку мить готові були кинутися та розтягти забіяк.

— Про що мова, бо я ніхріна не розумію, — закричав Чедд. — Яка тебе муха вкусила сьогодні?

— Ти весь час тріскотів мені над вухом про свою небогу чудово знаючи, що вона мені подобається. Вона грала «мадам у траурі», затягуючи мене у свої сіті. А було це все для того, щоб я що, під вінець її повів? Щоб видати ту дитину за мою? Ви це разом вигадали? Навіть старий взяв участь виставі? — закричав роздратовано Енді.

— Я не розумію, що ти верзеш? Яка дитина? Про що ти взагалі? — Чедд виглядав насправді ошелешено.

Енді дещо зм’як, проте стояв на своєму:                                                                                       

— Навіть якщо ти й справді не знав, це вже нічого не змінить.

Поки Чедд стирав кров з носа паперовим рушничком, що подав йому хтось з чоловіків, Енді вже прямував геть з пабу.

— Ви чули? — п’яно пробелькотів один з чоловіків. — Копер зробив онуці Блоссома дитину?

Емі сиділа на ганку, поклавши лікті на коліна, та байдуже спостерігала за тим, як Чедд повільно йшов до будинку. Коли він важко опустився поряд з нею, відставляючи в бік горнятко з її чаєм, Емі помітила його опухлий ніс.

— Що сталося? Що з тобою? — схвильовано запитала.

— Ну, для початку, варто було все ж зізнатися, що я скоро стану двоюрідним дідом, — відповів він, не повертаючи голову до неї.

— Енді? Це він тебе так? — Емі аж зойкнула.

— Вирішив, що ми влаштували якусь виставу та хотіли видати дитя за його і все в такому дусі, — відповів Чедд, зітхнувши. — Чому ти нічого не сказала?

— Не знаю. Думала, це тобі не потрібно, — Емі винувато опустила голову.

— Як це мені не потрібно? Чому ти такої думки про мене? Хоча, не відповідай. Мені прикро, що так сталося. Енді не з тих хлопців, котрі легко та швидко відходять, але, думаю, ми можемо якось цю ситуацію виправити, — Чедд поклав руку їй на плече, дещо пригортаючи до себе.

— Ні, — гірко усміхнулася вона. — В цьому немає потреби, дядьку.

— Але, Емі…

— Якщо він повірив, що я справді планувала так з ним вчинити, то… Потреби у нашому подальшому спілкуванні нема, — м’яко обірвала вона його.

Декілька хвилин вони мовчки дивилися на дорогу, а потім Чедд зніяковіло запитав:

— Як давно ти вагітна? Вибач, навіть не знаю, як про це запитують. Старий знає, так?

— Три місяці, — усміхнулася вона. — Я сказала йому в той вечір, коли приїхала в Блумаунтін.

— А Сем знав? — Чедд ставав все більш розчуленим.

— Так. Його батьки та брати теж, — кивнула Емі.

— І відпустили тебе на інший кінець Америки? Дурні якісь! — у своїй звичній манері констатував Чедд.

— Ні! Вони просто дали мені право вибору, — Емі було сумно згадувати минуле і вона в чергове зітхнула.

— Вони просто раді були тебе здихатися! І Сем твій дурний, якщо знав, що скоро стане батьком й все одно попхався на подвиги, — відрізав Чедд.

— Він не попхався, його туди відправили, — Емі не образилася на ту різкість.

— Але в гущу бійні кинувся він без наказу, отже висновок той самий, — не вгавав Чедд.

Знову між ними запанувала мовчанка.

— Знаєш, — Чедд вдруге порушив її першим. — У нас все буде добре. Ми докладемо всіх зусиль, щоб все було добре. Заживемо, Ем! К бісу сімейку Сема, к бісу Енді й решту. У нас все буде добре!

— Я знала, що не пропаду тут, поряд з вами, — відповіла вона, схиляючи голову до його плеча, що стійко пахло рибою.

— До речі, а хто народиться? — запитав Чедд, незграбно цілуючи її в чоло.

— Ще не знаю, — Емі заплющила очі, щоб не заплакати. Вперше відмітила, що саме Чедд розчулив її до сліз.

— А те й не важливо! Малюку, хто б то не був, буде добре з нами. Ти тільки уяви, як нам всім буде весело, — Чедд щиро розсміявся.

Розмови про Емі та Копера поповзли містечком вже наступного дня. До того ж розмови не надто приємні. Поширювалися вони від дружини одного з пияків, який, начебто на власні вуха чув, як Енді заявив Чедду, що Емі вагітна від нього. З іншого боку Блумаунтіну, на чолі з подружками Дарсі Мюррей, мова йшла про те, що Емі намагалася видати дитину за дитину Енді. Як би там не було, але містечко нагострило вуха та смакувало таку жадану пікантну історію. Їх там було ж зовсім мало.

Чергову та ще й знову перекручену балачку Лерой почув в магазині риболовних снастей. Дві жіночки активно сперечалися між собою, зручно облаштувавшись у молочному відділі.

Лерой скипів і підступив до них, заледве вислухавши декілька фраз, котрими пліткарки перемовлялися, хоча раніше й славився своєю витримкою та стриманістю. Побачивши його, жінки стихли, намагаючись привітно усміхнутися, але обличчя старого залишалося суворим.

— Чого ж мовчите? Продовжуйте! Хочу знати, чим скінчиться історія, — прошипів Лерой.

Жінки переглянулися та знизали плечима.

— Продовжуйте-продовжуйте! — повторив він.

— Містере Блоссом, — почала одна з них, але не закінчила.

— Коли ж до вас дійде вже?! Емі — вдова і дитя у неї від її законного чоловіка, котрий загинув за інтереси країни, в якій ви живете. Ні Копер, ніхто інший до того стосунку не має. Де ваша совість? Ви ж теж жінки, обидві матері. Ніколи не опускався до рівня образи жінок, проте це вже просто за всі рамки виходить.

— Але… — пробурмотіла друга з жінок.

— А тепер ось що: якщо не припините, я буду розмовляти по іншому, — Лерой пішов навіть забувши, що мав щось купити.

Коли він повернувся додому, вигляд мав не дуже гарний. Обличчя зблідло, руки тремтіли, а в грудях пекло. Лерой пішов до бару, котрий завжди тримав замкненим, та дістав звідти графин справжнього рому. Плеснувши собі на дно склянки, сів у крісло біля вікна та зробив ковток, щоб заспокоїти розхристані нерви.