Розділ 6

Негода за вікном дещо втихла. З-за густих хмар з’явилося сонце і настрій Емі посвітлішав. Вона вже давно хотіла піти на прогулянку до лісу, проте одній йти було заборонено. На жаль Чедд весь час був на вилові, Лерой почувався не надто бадьоро, а решту зіпсувала погода. Проте сонце за вікном давало надію на те, що весна ще не зовсім втрачена.

В той день Емі зібралася на пірс, щоб віднести Чедду обід. «Ліра» повернулася, але планувала ще один заплив, того разу нічний. Вирішивши, що то буде непоганою прогулянкою, Емі взяла з собою ще й мінералку та пачку солоних крекерів і попрямувала в бік пірсу, залишаючи Лероя копирсатися гаражі.

Чедд подякував за обід і Емі відмітила, що її перебування в Блумаунтін навчило його хоч якихось манер. Він розповів, що полювання не аби яке і вони мають отримати гарну суму грошей за продаж. Тим паче, що нерест минув і в наступні тижні, якщо погода нову нічого не зіпсує, грошей буде ще більше. Емі сміючись запитала, що він буде робити з таким статком, на що Чедд лише загадково усміхнувся. Потім спитав, чи не хоче вона привітатися з Енді, котрий вже був десь на палубі. Емі не знаючи, що йому відповісти лише знизала плечима.

— Що таке? — раптом Чедд уважніше придивився до її обличчя.

— Ти про що? — якомога спокійніше запитала вона.

— Енді тобі не подобається? — прямо спитав він. — Давай на чистоту. Він свій хлопець, не дурний, руки з того місця, що треба, і ти йому подобаєшся…

— Я ж тебе просила, — промовила Емі, але образи в її голосі вже не було. — У нас, здається, вже була така розмова.

— Так, все пам’ятаю. Я лиш хочу сказати, що дарма йому голову не мороч, от і все, — Чедд взяв пакунок з обідом, за старою звичкою вщипнув за щічку та пішов на палубу.

Емі ж подалася вздовж пірсу, споглядаючи величну красу гір, верхівки котрих вкривали снігові шапки, а підніжжя зеленили густі ліси.

Коли промислові будівлі закінчилися, Емі не повернула в бік центральної вулиці, а пішла далі вздовж ріки. Повітря, котре вдихала на повні груди, було надзвичайно свіжим та приємним і додому зовсім не хотілося.

Емі йшла вперед роздумуючи над словами Чедда і з кожним новим кроком розуміла більше й більше, що він мав рацію. Морочити голову Енді було щонайменше незаслужено.

Долинули голоси та сміх, а потім Емі побачила на узбережжі купку дітей, котрі зібралися біля чоловіка у чорній шкіряній куртці. Наближаючись до гурту, Емі впізнала русяве волосся та пряму осанку — сумнівів не залишилося, то був Шон.

Діти помітили Емі та зацікавлено принишкли. Вона порівнялася з ними та чемно привіталася з Шоном.

— Вітаю, міс Блоссом, — промовив він з усмішкою.

— Вітаємо, міс Блоссом, — прощебетали школярі.

Емі мило всміхнулася:

— І вам привіт. Що ви тут робите?

— У нас урок основ природничих наук, — відповів Шон, підходячи до неї.

— Я думала, ти вчитель англійської мови, — здивувалася Емі.

— Так і є, — кивнув він, — але вчителів у нас мало і бувають ШНС, тому я інколи заміняю вчителів на тих уроках, в котрих щось тямлю.

— ШНС? — перепитала Емі. — Не зовсім розумію.

— Шкільні надзвичайні ситуації, — з усмішкою пояснив Шон. — Що ти тут робиш?

— Овва! — Емі стиснула плечима. — Віднесла Чедду обід і ось повертаюся додому.

— В жодному разі не сумніваюся в твоїх розумових здібностях, але тобі не здається, що ти йдеш не в той бік? — усмішка Шона стала ще яскравішою.

— Так, знаю, — Емі не змогла стримати свою, дивлячись на нього. — Проте сьогодні такий сонячний день, мені так давно хочеться піти на прогулянку до лісу, а Лерой категорично проти моїх одиноких походеньок, тому я вирішила обігнути Блумаунтін і повернутися додому іншим шляхом.

— Нічогенька прогулянка.

— Містере Арлінг, здається Пенні знайшла цікаву мушлю. Ходімо, — до них підбігло миловидне дівча.

— Молодша школа така активна, — Шон зітхнув, вибачаючись. — Мушу йти.

— Гарного уроку і вибач, що вкрала твій час, — Емі махнула йому долонею та попрямувала далі.

Лерой сидів на дерев’яній лавочці, котру майстрував останні чотири дні, підставивши обличчя ласкавим променям сонця та дрімав. Емі тихенько присіла поруч і теж заплющила очі.

— Як справи? — поцікавився старий.

— Я думала, ти спиш, — Емі повернулася до нього помічаючи, що очі його досі заплющені.

— Ми, солдати, завжди на варті, — відповів він. — Як Чедд?

— Нормально, — Емі вмостилася зручніше. — Задоволений. Каже, що виручка буде гарною.

— Якщо він її хоч додому донесе, — пробурмотів Лерой. — Зустрілася з кимось дорогою?

— Це ти так тонко випитуєш, де я так довго була? — Емі засміялася. — Можеш просто спитати і я відповім, бо не маю від тебе таємниць.

— Можеш мати, ти ж моя онука, а у них завжди є таємниці від свої дідусів, — пожартував Лерой.

— Тоді, коли онукам п'ятнадцять, — Емі торкнулася відполірованого дерева лавочки. — Повертаючись з пірсу я зустрілася з Шоном Арлінгом. Він вів урок молодшим школярам на дикому пляжі.

— Он як, — Лерой розплющив очі та зацікавлено подивився на Емі.

— Так. Ми трохи побалакали, — Емі поглянула на квітники бабусі, що після затяжного дощу ще більш зарясніли бур’янами. — Треба неодмінно привести їх до ладу.

— Якщо маєш бажання. До речі, тобі завтра на роботу? — поцікавився Лерой.

— Так. Ти ще щось хотів? — спитала вона підіймаючись.

— Тільки те, що у нас сьогодні на вечерю, — лукаво всміхнувся Лерой.

— Подумаю про це пізніше, бо наразі маю іншу справу, — Емі поцілувала його у зморщену щоку та пішла назад у будинок.

Слова Емі дотримала слова і майже до самого вечора вона поралася у двох квітниках, котрі росли по обидва боки паркану на задньому дворі. Втома огорнула її, спина боліла, руки та ноги боліли, але дивлячись на те, як гарно там проростають сезонні квіти, Емі розуміла, що втома того варта.