Розділ 5

Дощило. Емі тугіше затягнула пасок пальто та стиснула в руці парасольку, проте остання не надто захищала від дощу. Перехожі, котрі зустрічалися їй на шляху до закусочної, здивовано озиралися. Певне тому, що на відміну від неї, всі були одягнені у практичні дощовики.

Відчинивши двері, Емі забігла в середину та опустила парасольку. З її пальто стікала вода, а спина була геть мокрою.

— Привіт, русалко, — засміявся бармен. — Як воно в морі?

— Як і на суші, — у відповідь розсміялася Емі.

— Не надто гарна погода для наших рибалок. Кажуть, буде шторм.

Емі хитнула головою:

— То треба, щоб вони поверталися з вилову.

— Треба, але деякі хлопці надто вперті та самовпевнені. Думають, що вхопили Бога за бороду, — зітхнув бармен. — Чедд теж на вилові?

— Так, чула, як він йшов вранці, — Емі усміхнулася йому, йдучи на кухню. — Гарного дня, Портере.

— І тобі, Емі, — він опустив голову до газети, котру байдуже листав до цього.

Емі вже й не рада була тій зливі, що заполонила Блумаунтін та решту округу після полудня. Перший весняний грім був занадто гучним та якимось надто вже грізним. Час від часу в закусочну заходили рибалки, котрі поспішно поверталися з вилову та розповідали, що негода лише набирає обертів. Емі відчула, що нервує, коли в черговий раз двері закусочної відчинилися, впускаючи нову групу рибалок, а Чедда серед них не було.

По обіді Емі зателефонувала Лерою, проте старий повідомив, що гадки не має, де Чедд. Емі згадала про те, що Енді Копер був на одному судні з Чеддом, тому вирішила, що він може щось знати. Через хвилин десять пошуків, один з рибалок, що ще були в закусочній,  продиктував їй потрібний номер телефону і Емі одразу ж зателефонувала.

Відповіддю було повідомлення від оператора, що на даний момент зв'язок з абонентом відсутній.

— Що з тобою, люба? — поцікавилася Інес, давно помітивши розгубленість Емі.

— Я хвилююся за Чедда. З ним немає зв’язку. Телефонувала Енді, але й там теж саме, — відповіла схвильовано Емі, поглядаючи у вікно, котре виходило в бік пірсу.

— Думаю, з ними все нормально. Грози та зливи тут не вперше і вони таке проходили, — Інес торкнулася її плеча. — Але якщо хочеш, то йди додому та побудь з Лероєм.

— Ні, я там нічим не допоможу, а тут он скільки народу, — Емі обвела поглядом закусочну.

— Ти впевнена? Я й сама впораюсь. Ту всі зараз до Портера, а не до мене, — Інес кивнула на барну стійку, де вже вишикувалася справжня черга.

Раптом один з рибалок різко підвівся з-за столика:

— Хлопці, гайда на пірс. Здається, там «Ліра» причалила. Щось не так!

Почувши назву судна, де працював Чедд, Емі розгублено поглянула на Інес.

— Їдь. Зараз попрошу, аби хтось з хлопців взяв тебе туди, — Інес плеснула в долоні. —  Гей! Хто відвезе нашу Емі на пірс?

— Дякую, Інес, — Емі поспішила до рибалки, котрий першим підняв руку, погоджуючись.

Їдучи до пірсу Емі відчула, що хвилювання її зростає в рази. Так, вона не любила Чедда, але вже звикла до нього і щиро не хотіла, щоб з ним трапилося лихо. До того ж, не дивлячись на все, Чедд був сином Лерою і старий важко пережив би якісь негаразди, пов’язані з ним.

Похапцем подякувавши рибалці, котрий її привіз, Емі кинулася крізь натовп, що не дивлячись на зливу, вже зібрався на пірсі.

Першим, що кинулося у вічі, було те, що судно пошкоджене. Потім вона побачила Чедда. Він виглядав пошарпаним, але цілим.

— Ти в нормі, дядьку? — Емі кинулася до нього та рвучко обійняла.

— Так, Ем, — він незграбно притис її до себе й за мить відпустив. — Ну й струсонуло нами ж сьогодні! Мало весь корпус не зірвало. Чорти б його вхопили, той шторм.

— Рада, що все обійшлося, — Емі усміхнулася йому та жартівливо поплескала по плечу.

— Я обійшовся переляком, декому дісталося трішки більше, — Чедд вказав кудись позаду себе.

Емі уважніше вдивилася в обличчя рибалок, більшість з яких бачила неодноразово у закусочній, і нарешті помітила Енді.

— Привіт, — Енді порівнявся з ними.

Емі помітила його закривавлену скроню та щоку.

— Чим тебе так? — запитала вона, торкаючись його руки.

— Вже й не пам’ятаю, здається то був удар об стіл, — відповів він, з усмішкою вдивляючись в її стривожене обличчя. — Може й мені належать обійми? Я ж теж постраждалий, й навіть більше, аніж Чедд.

Емі усміхнулася, а потім обійняла його, зовсім по-дружньому, проте Енді стис її в обіймах куди міцніше.

— Гей, синку, радий, що з тобою все добре, — голос Лероя пролунав так несподівано, що Емі миттєво відсахнулася від Енді.

Вона повернулася та побачила поруч з дідом Шона. Щось дивне тоді торкнулося її душі: розгубленість, зніяковілість, ганьба, сором і ще щось. Ще й місяця не минуло, як загинув Сем, а вона вже обіймається з іншим чоловіком — саме так все виглядало з боку. Саме те вона прочитала в світлих очах Шона.

Чедд поплескав Лероя по плечу та засміявся, тим самим даючи зрозуміти, що з ним все гаразд, і тоді вони обидва повернулися до Емі.

— А ти що тут робиш, дитино? — запитав Лерой.

— Рибалка з закусочної їхав сюди і Інес дозволила мені поїхати разом з ним, — голос Емі не слухався, бо вона відчувала себе зрадницею.

— Он воно як, — проникливий погляд Лероя ковзнув від неї до Енді, а потім назад і старий щось гмикнув собі під ніс.

— Що кажеш, тату? — перепитав Чедд.

— Кажу, що треба забиратися звідсіль, бо злива не минула, а лишень нових обертів набирає. Гайда! — відповів Лерой.

— То мерщій до пікапу, — кивнув Чедд. — Мені треба зігрітися.

— Я поїду з Шоном, бо ще навіть не подякував йому за те, що він мене сюди привіз, — Лерой знову насупився, споглядаючи Чедда.

— Добре. Гаразд. Емі, ти зі мною, чи з Енді? — перепитав Чедд, підморгнувши їй.

— Я з дідусем поїду, якщо можна, — вона кинула короткий погляд на Шона, а тоді усміхнулася старому.