Розділ 4

— Я тобі роботу знайшов, — Чедд гепнув на кухонну стільницю контейнер зі свіжою рибою і відкрив холодильник в пошуках пива.

— Мені? — здивувалася Емі, повертаючись до нього від плити.

— Так. У пабі Суейгера звільнилося місце офіціантки. Я запропонував йому тебе. Що скажеш? — відкоркувавши пиво, Чедд сів на стілець, закидаючи ноги на сусідній.

— Емі не буде працювати офіціанткою в забігайлівці, — категорично заявив Лерой, відклавши в бік старе радіо, котре намагався полагодити вже більшу половину дня.

— Ну, вибач, пропозицій з міністерства не надходило, — усмішка Чедда, адресована Лероєві, була ядучою.

— Їй взагалі зараз та робота ні до чого, — продовжив Лерой, не звертаючи на сина жодної уваги.

— Чому ж? — Емі навіть усміхнулася. — Я можу працювати офіціанткою. Я буду працювати.

— Але серденько, офіціантка? — Лерой здивовано звів густі брови.

— Все добре, — кивнула вона. — Гарна новина і я вдячна тобі, дядьку.

Чедд задоволено мотнув головою:

— Після вечері підемо і я познайомлю тебе з Суейгером. Він ще той тип, але знає чия ти племінниця.

— А чия онука, пам’ятає? — поцікавився Лерой.

Всю вечерю Лерой був насуплений і навіть не намагався приховати, що йому та затія геть не подобається, але Емі намагалася його заспокоїти та запевняла, що все буде добре. Лерой казав, що розуміє, що їй нудно в його товаристві, та працювати в мерзенній забігайлівці — остання справа. Емі відповідала, що їй не нудно в його товаристві, просто так буде менше часу, щоб тужити за Семом, так вона зможе спілкуватися з людьми та у них з’являться не такі вже й зайві гроші. Лерой замовк, але свою думку не змінив.

Після вечері Чедд повів її в центр містечка, бо їхати з ним в пікапі Емі категорично відмовилася.

— Чому тобі спало на думку запропонувати мою кандидатуру? — запитала Емі.

— Не знаю. Ти зі старим скнієш, геть змарніла. Ем, ти молода дівчина, кров ще гаряча, і нема чого ховатися в чотирьох стінах, — відповів Чедд.

— Слухай, ти що, мені бойфренда шукаєш? — Емі аж зупинилася від несподіванки.

— А якщо й так, то що? — байдуже стиснув плечима Чедд.

— Щиро вдячна тобі за турботу, але воно мені не треба. Два тижні тому я…

— Так, вже чув, знаю, але ж себе поховати разом з ним ти не збираєшся? Чи збираєшся? — жорстко глянув на неї.

— Тобі не здається, що ти занадто рано починаєш говорити про такі речі? — Емі починала гніватися. — І хто тобі сказав, що мені взагалі це потрібно? Я не планую нових стосунків ні зараз, ні потім!

— Геть дурна? — Чедд закурив сигарету, глибо затягуючись їдким димом. — Що ти верзеш? Життя продовжується, тобі треба жити за двох.

Кров прилила їй до обличчя і Емі жадібно втягнула в себе повітря.

— І за себе, і за Сема. Думаєш, він схвалив би це твоє дурнувате рішення? Я не був з ним знайомий, але впевнений, що твій Сем був гарним хлопцем і навряд чи хотів, щоб ти забила над своїм життям величезний цвях-сотку.

— Сем любив активне та бурхливе життя, — раптом промовила Емі відчуваючи, як очі щипає від сліз.

— І я про те ж. Я тебе не заміж віддаю, я просто хочу, аби ти не відштовхувала від себе маленькі радощі життя, їх залишилася така мізерність.

Решту дороги до потрібного пабу вони йшли мовчки, бо Емі все обдумувала слова Чедда та намагалася зрозуміти: вона злиться на нього, чи з ним все ж згодна.

Перший день на своєму робочому місці Емі розпочала з привітної усмішки та легкого хвилювання. Такий досвід мала вперше, але ж будь-який досвід залишається досвідом.

Коді Суейгер виявився справді ще тим типом, але побалакавши з Чеддом, змінив свій тон та погляд до Емі. Коротко провівши їй інструктаж щодо обов’язків, залишив знайомитися з барменом та кухарем, бо забігайлівка, хоч і носила вивіску «Паб Коді», на справді була звичайною закусочною, куди заглядали в основному рибалки та працівники одного з заводів, що знаходився на узбережжі за п'ятнадцять кілометрів від Блумаунтін. Емі наче не помітила чогось складного. В її обов’язки входило розносити замовлення до столиків, забирати брудний посуд, прибирати та мити пластикові столики. Проте почувши, що попередниця її була ще й прибиральницею, Емі зрозуміла, що прибирати, напевне, доведеться і їй. Радувало, що забігайлівка була невеличкою, всього на вісім столиків та шість місць біля барної стійки.

Ближче до вечора Емі відчула втому в ногах та поясниці, але та втома була швидше з незвички. Згадавши, що ще доведеться готувати щось вдома, Емі скривилася.

— Втомилася? — поцікавилася шеф-кухар, котра виглянула в зал, нудячись без роботи — останній клієнт пішов хвилин двадцять тому. Вона, за сумісництвом, була ще й чимось на кшталт адміністратора. — Можеш присісти й відпочити.

— Дякую, Інес, та думаю містеру Суейгеру те не сподобається, — з усмішкою відповіла Емі.

— Містер Суейгер ще та падлюка, але він тебе не з’їсть, — відповіла Інес, поправляючи на своєму пухкому животику фартух. — Я його сестра і знаю, що кажу.

Емі лиш всміхнулася, не знаючи, що їй на те відповісти.

— Сідай-сідай. Я теж посиджу з тобою, — Інес гепнулася на обтягнутий штучною шкірою двомісний диванчик, що вже добряче порепався на швах.

— Дякую, — Емі кивнула, присідаючи поряд.

— Ти гарно попрацювала і я неодмінно скажу Коді про це. Ти мені подобаєшся і якщо так працюватимеш далі, то все у нас буде гарно, — продовжила Інес.

— Я буду старатися, — кивнула Емі.

— То ти дочка Пітера? — Інес сумно зітхнула. — В юності ми дружили. Ні, я не була його подружкою, але ми дружили. Сара теж входила в нашу компанію. Чедд — ні. Ще тоді він мав свої сумнівні компанії і ніхто, навіть Лерой, не міг на нього вплинути. Так продовжується й досі.

— Я думала, все змінилося, — промовила Емі, сама не розуміючи, що саме має на увазі.

— Де там! — Інес махнула долонею. — Чедда вже не змінити. Проте не такий він й поганий. Головне йому волі не давати. Якщо відчує, що ти не маєш сили протистояти йому, то станеш черговою жертвою. Жертвою його насмішок та знущань, маю на увазі.