Розділ 3

Емі провела на Алясці декілька днів і за той час нічого особливого не сталося. Вона вже майже закінчила своє велике прибирання, дещо освоїлася та почувала себе доволі комфортно, заново познайомилася з більшою частиною місцевих мешканців: когось згадала, когось ні, але ніхто не ображався. З Лероєм було доволі легко та приємно і вже вкотре Емі пожалкувала, що вони втратили так багато часу не спілкуючись, Чедда ж вона практично не бачила і це не надто засмучувало.

Емі подобалося ходити на пірс та милуватися Мідною рікою, в якій здійснювався основний вилов риби для переробки та продажу. Там стояв стійкий річковий запах, але він асоціювався у неї з дитячими спогадами і від того просто не міг бути неприємним. Вона стояла або сиділа на дощатому настилу і споглядала неймовірну красу, котрою була оточена з усіх боків. Гори зі сніжними шапками, густа рослинність біля їх підніжжя, блискуча річкова гладь, десь на обрії Тихий океан, на півдні ліси та льодовики на півночі.

Здавалося, сама матінка-природа заспокоювала та зцілювала Емі в той час. Вона наче показувала, що навіть після найсуворішої зими обов’язково настає весна і все відроджується. Наче стверджувала, що саме так буде і з Емі.

Декілька разів Емі поривалася прогулятися до лісистих схилів гір, але Лерой суворо те заборонив сказавши, що вона зможе піти лише в супроводі них з Чеддом та їхніх рушниць. Емі покірно притихла.

Одного разу в магазині їй зустрівся Шон Арлінг, вчитель англійської, котрий називав Лероя сержантом. Дещо зніяковіло привітавшись з ним, Емі вийшла з магазину, а тоді раптом приємним голосом він покликав її на ім’я. Емі здивовано озирнулася та побачила, що Шон простягає їй пачку паперових рушників.

— Здається, це твоє, — промовив приязно.

Емі глянула на свій кошик та ще більш ніяково кивнула:

— О! Я така роззява інколи буваю. Дякую.

Шон усміхнувся:

— Приємно зустріти свою людину. Як там справи з облаштуванням? Лерой досі вважає, що Аляска тобі не по зубам?

— Він твердий в своїх переконаннях, — кивнула Емі, намагаючись якось прилаштувати у кошику злощасні рушники. — Але я все ще вірю, що зумію це змінити.

— Буде важкувато, але воно того вартує. Знаєш скільки часу я завойовував його прихильність? — Шон простягнув руки до кошика та без особливих зусиль знайшов місце для рушників. — Може ось так?!

— Дякую, — Емі ніяково усміхнулася. — А навіщо тобі його прихильність?

— Бо ніхто на весь штат не знає стільки всього про бойові літаки. Іншого такого аса-авіатора я ще не зустрічав, а я фанат цієї теми, — відповів Шон. — Ти на автомобілі? Давай я допоможу донести.

Емі насторожено поглянула на нього. Не хотіла, все вийшло само собою.

Шон одразу помітив той погляд і швидко додав:

— Допоможу, як добропорядний громадянин та друг твого дідуся.

— Наразі я без автомобіля. Чедд щодня їздить на рибалку, тому доводиться обходитися, але то не проблема. Йти не далеко, мені подобається гуляти містечком і гуляти ж корисно, — Емі усміхнулася, наче вибачаючись за той свій погляд.

— Ти цілком маєш рацію, проте якщо все таки захочеш, можу підвезти, я живу в тому ж боці, — кивнув Шон.

Емі поглянула на свого важкого кошика, а потім на спокійне приємне обличчя Шона і ствердно кивнула:

— Гуляти без повного кошика покупок куди приємніше.

— І корисніше, — додав Шон.

— Невже це Емі Блоссом власною персоною? Та бути такого не може! Світ встиг перевернутися догори дном, а мені про це нічого не відомо? — десь з-за спини Емі вигулькнув молодий чоловік з темним коротким волоссям, що було гладко виголене на скронях, та яскравим татуюванням павутини на шиї.

Емі не одразу зрозуміла, хто перед нею і винувато примружилася.

— Гей! Не впізнала? Це ж я, Енді! Енді Копер, — промовив чоловік. — Ми разом зависали на пірсі років п'ятнадцять тому.

Емі все намагалася пригадати та ніякий Енді Копер на думку не йшов.

— Ну, той Енді, з котрим ти цілувалася на Четверте Липня на дикому пляжі. Згадала? — розреготався він.

— І з котрим втікала від бурого ведмедя? — Емі врешті розсміялася. — Тепер, здається, згадала.

— Як справи, красуне? — поцікавився Енді, киваючи головою, а тоді скоса глянув на Шона. — Вітаю, Арлінг.

Шон лише мовчки кивнув у відповідь.

— Чув, що ти в Блумаунтін ще декілька днів тому, але все не зустрічав у містечку. Що ти тут в біса робиш? — Енді зосередив всю увагу на Емі.

Емі знову відчула незручність. Якоюсь не надто доречною була та розмова в присутності Шона та й зверхність, з якою Енді поглянув на нього, чомусь Емі не сподобалася.

— Наразі повертаюся з закупок, — відповіла.

— Гарного дня, Емі, — промовив Шон, не бажаючи більше бути третім в розмові. — Копер!

Він пішов до свого позашляховика не обертаючись.

— Гарно з’їхала, — зареготав Енді, — та я не про те. Що ти робиш на Алясці? Чув, ти заміж вискочила. Вже розлучилися?

— Так, я вийшла заміж, але, на аль, тепер вдова, — відповіла Емі. — Було приємно побачитися та мене Лерой чекає.

— Не затримую, — Енді відступив в бік, наче пропускаючи її. — Може якось пропустимо по пляшці пива в пабі? Поговоримо нормально.

— Може якось, але не зараз, — Емі пішла в бік своєї вулиці, стискаючи в руці важкого кошика.

Чедд повернувся вночі, Емі вже навіть встигла задрімати у своїй кімнаті, аж раптом почула його брудну лайку. Спочатку вирішила не втручатися, але коли десь в кухні щось добряче гепнуло на підлогу, встала. Міцніше затягнувши на піжамі халат, вона тихо пішла в бік кухні.

Лерой стояв біля мийки, схрестивши руки на грудях, і байдуже спостерігав за тим, як Чедд намагався підвестися з підлоги.

— Клятий стілець! Чорти б тебе вхопили, — бурмотів Чедд. — Хто його тут поставив? Це ти зробила?

Чедд вирячив п’яні очі на Емі і здається, справді чекав відповіді.

Емі запитально поглянула на Лероя.