Труп дівчинки в крові, над яким літають бджоли. У його погляді згорав присмерк волі, все горіло й був звук меду, що стояв до небес над трагедію. Вона була як квітка перед серпанком, який не хотів її зривати – її зірвала смерть і вона розцвіла в її руках. Її німі вуста наповнювалися по вінця болем, у них вмирав поцілунок. Її біла шкіра просила дотику, але червоний відтінок грав з фантазією. Я відчуваю у просторі несказані нею слова, які поросли прозорим терням смерті.