Розділ 2

— Ааа! Я знайшла її!

Міранда Дель Боске здригнулася від цього вигуку доньки. Хімена вибігла з примірочної, і  вона не змогла вимовити і слова. Міранда навіть забула з яким захватом кілька секунд тому роздивлялася власне відображення в дзеркалі в сріблястій атласній вечірній сукні.

Чорне плаття лише прикривало сідниці Хімени і обтягувало настільки, що можна було оцінити абсолютно всі вигини фігури. А ще тонкі шлейки. Суцільний жах! Єдине, що було пристойним, так це закрита мереживом спина. Але ні! Її донька не з’явиться в такому вигляді на прийомі в честь тридцятої річниці шлюбу!

— Ні, Хімено!  Ні! – промовила Міранда. Вона підозрювала, що донька почне випробовувати її терпіння під час вибору вбрання на прийом і  не помилилася. Стільки суконь, а вона обрала ось це. – Ти не будеш на святі в такій сукні! – врешті-решт вигукнула вона.

— Але чому?

Міранда зціпила зуби і буквально просичала:

— Бо ця сукня непристойна і ти… – вона зупинилася. Адже хотіла сказати, що Хімена  в ній схожа на хвойду, але стрималася. Вона не називатиме так свою доньку.

— Ти матимеш не відповідний вигляд, — холодно продовжила Міранда. – І невже ти думаєш, що батько зрадіє, коли побачить тебе в такому?

— Та до чого тут це?! – невдоволено вигукнула Хімена. – Я вже повнолітня: мені двадцять років, - дівчина підійшла ближче до дзеркала і стала роздивлятися своє відображення, яке точно їй подобалося.  – У вас і так є ідеальна виставкова собачка для прийомів, - з нотками зневажливості промовила вона. – Софія погодиться одягнути кожну пристойну сукню, яку ти обереш, мамо.

— Не смій так говорити про сестру! – вигукнула Міранда.

Їй не подобалася ця розмова. Жінка підійшла до вішаків і зняла сукню, яка припала їй до ока.

— Хімено, глянь! Чудовий варіант! Насичений бордовий колір, який пасуватиме до твого білявого волосся. Прекрасний виріз декольте, вище коліна, плісирована спідниця. А доторкнися до тканини. – Міранда впритул наблизилася до Хімени, схопила її руку і поклала на сукню. – Найкращий шифон, що я бачила у своєму житті.

Хімена закотила очі.

— Колір як для пенсіонерки, – буркнула вона.

— Росіо! – Міранда покликала продавчиню.

Через кілька секунд перед ними стояла молода дівчина в строгій білій блузі та прямій чорній спідниці.

—У вас є ця модель в іншому кольорі? – повернувшись до неї, запитала Міранда.

— Так, пані, — випалила Росіо. – Я зараз принесу.

За кілька хвилин Росіо стояла перед Мірандою та Хіменою, тримаючи таку саму сукню в п’яти варіаціях кольорів.

— Ось ця, — Міранда вказала на яскраво-фіолетову, —  тобі теж личитиме, — вона подивилася на доньку.

Хімена скривилася.

— Мамо, це жахіття! – невдоволено промовила вона. – Я хочу чорну.

— Але в нас немає такої чорної, сеньйорито, – відповіла Росіо.

— Ні я…

— Так, припини, – перебила доньку Міранда. – Ми беремо фіолетову, — вона підійшла знову до вішаків і зняла з них рожеву сукню. – І ось ця. Запакуйте нам. Те, що не пасуватиме, ми повернемо.

— Так, сеньйоро Дель  Боске, – Росіо вхопила сукні і побігла їх пакувати.

Міранда краєм ока помітила спопеляючий погляд Хімени.

***

— Я і так втомилася з цією підготовкою до святкування річниці, а Хімена, неначе навмисно доводить мене до сказу, – Міранда поставила чашку з кавою на столик і більш зручно розкинулася в кріслі.

Відразу після закупів Хімена пішла у кіно, і Міранда зі спокійною душею поїхала до подруги. Їй іноді здавалося, що Маріса Монтальво єдина її розуміє та підтримує. Вона вперше за день відчула спокій. Нарешті можна просто поговорити.

— А ще вона вбила собі в голову ту дурнувату ідею про модельну кар’єру, — продовжувала виливати душу Міранда. – Носиться з тими портфоліо та кастингами, як не знаю з чим, при цьому, забуваючи про навчання. І я впевнена: Ігнасіо може на неї вплинути, але ж не хоче! Говорить, поки молода хай набирається вражень, – згадка про потурання чоловіка неабияк роздратувала її.

— Можливо, Ігнасіо правий, – Маріса заклала за вухо пасмо чорнявого волосся, яке ще не встигло зачепити сивина. – Хімена дуже молода. З часом все може змінитися.

— А чому Софія себе так не поводила? – думка про іншу доньку зігріла душу Міранді і зменшила невдоволення. – Чому їй не були потрібні такі враження? Чому вона розуміла відповідальність перед родинним бізнесом ще зі шкільних років? І зараз лише Софія поїхала з Ігнасіо у Боготу*, щоб укласти нові контракти. Я навіть дивуюся, коли чую, що з дітьми, які найбільше схожі на тебе, зазвичай найскладніше спілкуватися. Софія майже моя копія, але мені з нею рази легше, аніж з Хіменою  –   жінка замовкла, а потім більш стишено промовила: – Іноді мені здається, що Софія це єдина наша з Ігнасіо надія.

— Ох, Мірандо! – вигукнула Маріса. –  Здається, ти перебільшуєш. У тебе прекрасні діти. Просто у них всіх різні характери, та по всьому, – жінка намагалася підбадьорити подругу.

— Сумніваюся. У Хімени вітер в голові залишиться на все життя.