Розділ 11

Карада

Моє линяння нарешті закінчилося! Мені б зрадіти, але настрою зовсім немає – вже кілька днів мій Дикий не приходить уночі.

А мені сьогодні треба багато йому розповісти! Батьки таки вирішили відправити мене вчитися до Академії Імперії! Батька терміново викликають до Імператора Саттона, і він особисто супроводжуватиме мене і передасть з рук до рук ректорові Ріку, своєму братові. Завтра ми вилітаємо, і сьогодні – остання можливість зустрітися з моїм Диким та пояснити чому мене майже рік не буде!!

Вкотре прилітаю до нашого озера, але Дикого немає, і я бачу, що він не з'являвся. Щоразу залишаю йому гостинці, але вони так і лежать не зачеплені.

Я не знаходжу собі місця, що з моїм Диким? У нього линяння і він лежить десь у печері, не маючи можливості вилетіти й полювати? Даремно я не наполягла на тому, щоб він показав мені свій дім. Зараз я б змастила його шкіру маззю і помуркотала йому, як він мені. Я вже всі околиці вилазила, але печери не знайшла.

Я заспокоюю себе тим, що він дорослий, про наближення линяння знав заздалегідь і підготувався, і ганяю думки, що з ним могло щось статися! Адже відвідування дипломатичного кварталу диким драконом – не найкраща ідея! Його могли помітити, вистежити та зловити!

Все це не дає мені спокою, до того ж ночами з підземелля палацу долинають звуки, схожі на виття. Але чомусь, крім мене, їх ніхто не чує. Я постійно питаю у мами, чи чує вона це страшне виття. Оскільки всі симптоми мого
линяння мали вже закінчитися, матінка засмутилася і відвела мене до королівського лікаря. Але я чую виття! Чую! Лікар стверджує, що це викликане залишками луски у моєму вусі та призначив мені промивання. Матінка задоволена — я більше не скаржуся, але страшне виття продовжую чути. Дедалі більше я впевнена, що це мій Дикий. Уважно читаю всі новини, але жодних повідомлень про спійманих драконів немає. Хто ж так страшно виє в королівському підземеллі?

Завтра ми з батьком відлітаємо до Імперії. Я готова сама завити й приєднатися до того нещасного дракона, заточеного у підземеллі палацу.

Раян

Мені довелося змиритися і погодитись на навчання в Академії Імперії. Вибір, нібито наданий мені батьком, виглядає як знущання: військова школа така собі альтернатива. До того ж я змушений був дати слово, що не втечу дорогою. Перспектива бути доставленим до навчального закладу у клітці, мене не спокушає.

Кілька днів, що залишилися до відльоту, я все також вию ночами та відмовляюся їсти. Батька все ще немає вдома, останнім часом він взагалі рідко з'являється в столиці, але мені взагалі на це начхати. Маю свої проблеми. Ердан приходить кілька разів на день, але я відмовляюся розмовляти з братом після його зради. Інакше я не можу розцінити його поведінку.

Зрештою, настає день відльоту, Ердан особисто випускає мене з підземелля, мабуть, бажаючи проконтролювати, щоб я не наробив дурниць.

Трохи привівши себе в порядок на вимогу короля (ха!), я виходжу з палацу і мене знайомлять з моїми конвоїрами, які мають зображати в Академії моїх друзів.

Батько «постарався», підібравши мені в «друзі» молодих та сильних драконів. Супроводжувати в Імперію мене будуть: Фред З Роду Пісочних, Деян З Роду Сизих та брати-близнюки Роксі й Соко З Роду Рівнинних,

Знайомство швидко скінчилося. Я обертаюся і чую захоплені вигуки з усіх боків. Вперше я постав у своїй новій лусці. Я — Золотий Дракон, і хоч моя луска ще мало зміцніла і не дзвенить, так голосно, як у батька і брата, але золоті переливи під променями сонця сліплять оточення. Іншим часом я був би щасливий і гордий, і продемонстрував би всю свою міць і красу, але я зараз не в тому настрої. Тому тільки киваю братові, прощаючись, і шиплю Каю, доповідаючи про свою готовність. Кай також прощається з Ерданом та своєю дочкою, і ми летимо до Імперії.

Змирившись з неминучим, старанно махаю крилами та з кожним помахом віддаляюся від моєї дрібної. Вити хочеться!!

Чим далі ми відлітаємо від будинку, тим тривожнішим мені стає. А на третій день мене починає мордувати. Кай дивно коситься на мене і, коли ми приземляємось на черговий привал, підходить до мене і питає в лоба:

- У тебе в Королівстві залишилася Істинна?

Що? Яка, о, Некрилаті Боги, Істинна?

- Мої родові обручки у тебе, — тяжко зітхаючи, кажу своєму наставнику. - Яка Істинна?

- Не ініціалізована…

- Та звід.. - і тут я замовкаю. Мене осяяло! Карада? Не може бути, дрібна – моя Істинна? Маячня якась, я б відчув! Я ж не відчував до неї нічого, крім інтересу, прихильності, бажання дбати, жахливий дискомфорт, коли її не було поруч… і до мене поступово доходить…

- Я так розумію, що тебе щойно осяяло. І хто вона?

Піддавшись якомусь дивному почуттю, я розповів моєму наставникові все, починаючи від нашої першої зустрічі з дрібною на озері, і закінчуючи моєю, так і невдалою спробою порозумітися з Карадою.

Кай подекуди сміявся, до сліз, іноді називав мене малолітнім заклопотаним ідіотом, а іноді дивився з тугою кудись у далечінь, думаючи про своє.

- І що тепер робитимемо? - наставник уважно дивиться на мене. - Поки ваша істинність не закріплена, вам буде погано на відстані, але не смертельно.