Розділ 9

Раян

Мені вдається позбутися Кая несподівано простим способом: я забігаю на кухню, хапаю першу-ліпшу посудину з якимось варевом і миттєво виходжу. Цілком закономірно стикаюся з наставником, який переслідує мене. Хто б сумнівався, що я «невдало» перекину вміст прямо на його чепурну сорочку?

— Ах, вибачте, як незручно вийшло! Вам тепер, напевно, доведеться йти до своїх покоїв, щоб переодягнутися? Так тхне... — демонстративно затискаю ніс.

— Незручно?! А мені здається — зовсім навпаки. Дуже навіть вправно, майже професійно! І чи часто ви вдаєтеся до таких трюків, принце? — гарчить Кай, ледь стримуючись від часткового обороту.

— Що ви! Я ніколи не повторююся! — сміюся та вибігаю з кухні, залишивши наглядача в товаристві посудомийок, що збіглися на галас. Хм, здається, то були помиї для свиней. Але совість мене не гризе — як і завжди, коли справа стосується моїх наставників.

Карада

Вдень матінка кілька разів старанно змащує мою запалену шкіру спеціальною маззю, а ночами приходить мій Дикий і муркоче мені. Мене годують і мене доглядають, і я мимоволі замислююся: а як Дикий перенесе линяння? Я бачу за станом його луски, що і йому незабаром доведеться це пережити. Цікаво, якого забарвлення він буде?

Я лежу на задньому дворі; моя шкіра вже лише злегка свербить від нової луски, що пробивається. І, здається, у мене росте гребінь! Ух! Моя мрія! У мене буде червоний гребінь, як у мого Дикого! Тобто як у тата, звісно. Але поряд із Диким я вже не виглядатиму нещасною степовою ящіркою! Кручуся, намагаючись розгледіти, якого кольору нова луска, але в саду темно. Я аж шиплю від злості!

«Вона пісочна», — чую раптом голос Дикого. Одночасно встигаю зрадіти його появі, хоч і з запізненням, і вмить засмучуюся — я так сподівалася на синю!

«Дуже красиво!» 

«Моя блякла луска?» 

«Твій червоний гребінь. Ти вся гарна! Мені подобається».

Я тут же перестаю засмучуватися через нездійснені очікування і безглуздо хихикаю. Ніколи не знала, що вмію так!

Ми всю ніч «розмовляємо» про всякі дрібниці. Дикий виявився дуже тямущим. Звісно, він висловлює свої думки короткими та простими фразами, але мені здається, він розуміє все, що я йому кажу.

Вранці, у променях сонця, що сходить, я сяю новою лускою пісочного кольору, як у мами, але з металічним блиском, як у батька. Дикий виглядає зачарованим. Ми обидва радіємо, як діти! 

Але мені раптом стає сумно. Моє линяння нарешті закінчилося, але я хочу й далі ночувати в саду, притулившись до мого муркотливого Дикого!

Раян

Повернувшись уранці додому, я натрапляю на батька, який чекає на мене в моїх покоях. Ця шкідлива ящірка Кай таки поскаржився йому?

— Сину, я прийняв остаточне рішення: ти вирушаєш на навчання до Академії Імперії.

Як невчасно! Крім того, що я взагалі проти навчання, так ще й Карада…

— Коли? — якомога байдужіше запитую я, принагідно прокручуючи в голові варіанти: накивати п’ятами в гори чи змиритися з нав’язливою ідеєю батька дати мені освіту?

— І не думай тікати! Усе вже давно вирішено, до того ж у тебе є наставник. Думаю, Кай упорається з тобою.

Оце я влип! З Каєм мені точно тягатися не вдасться. Треба терміново зустрітися з Карадою та нарешті розповісти всю правду. Некрилаті Боги! Уявляю, який скандал на мене чекає! Але, сподіваюся, вона змінить гнів на милість, коли дізнається, що я відлітаю до Академії. Чи все-таки втекти? У цій справі в мене багатий досвід, а з минулого разу я подорослішав і багато чого навчився. У мене є запаси та не одна печера, де можна сховатися. Тепер їм мене так просто не знайти!

Усе більше схиляюся до цієї думки, тим паче, що майбутнє з’ясування стосунків із Карадою мене не тішить. Нехай краще дізнається про все поступово. Спочатку вона звикне до того, що я розумію її на ментальному рівні, а далі буде видно.

— Добре, коли ми вирушаємо?

— То ти не проти? — дивується батько, а я тільки знизую плечима, вдаючи, що змирився.

І це була моя помилка — переграв.

— От і відмінно. Варто! Замкніть принца. І виберіть камеру міцнішу.

Перш ніж я встигаю щось збагнути, мені заламують руки за спину та ведуть униз, у підземелля.

Кай

— Грегу, ти впевнений, що з Раяном треба саме так?

— Каю, я добре знаю свого сина. Він надто швидко погодився, отже — задумав втечу. Ти ж, напевно, «чув» його.

— Так, уловив дещо, але сподівався з ним поговорити й переконати.

— Тепер це буде простіше зробити — принаймні не доведеться місяцями шукати його в горах! — Грег ударяє кулаком по столу. — Гадаєш, мені це подобається? Але він знову втече за першої ж нагоди! Тому сидітиме в підземеллі до самого відльоту.

— Де гарантія, що він не спробує втекти дорогою?

— Я надам йому вибір: летіти добровільно й пообіцяти, що нічого не втне дорогою, або ж він вирушить до Імперії в клітці! Навряд чи принц захоче так ганьбитися.