Розділ 4

Раян

На вечері я зустрічаюся з братом, який, цілком очікувано, не зводить із мене очей і посміхається. Як же мене бісить його цікавість до моєї дрібної! Звісно, Ксі не дозволить Ердану навіть подивитися вбік у її присутності. Але ж Ксі не завжди поруч! Від цієї думки напружуюся так, що скрип зубів чути, мабуть, навіть за межами малої трапезної.

— Сину, у тебе все гаразд? — батько миттєво реагує та дивиться на мене, злегка примружившись. 

На «королівській» мові це означає крайній ступінь занепокоєння. 

— Нічого страшного, тату, просто линяння скоро, трохи дратує свербіж.

Як же голосно сміється Ердан у моїй голові: 

«Де саме свербить, братику?» 

Подумки гарчу на нього, й це, здається, не залишається непоміченим батьком. 

— Хлопчики, ви порушуєте правила етикету, «базікаючи» за столом!

Батько має рацію, не вистачало мені ще й перед ним спалитися!

Намагаюся не думати про дрібну й ту безглузду книжку, яку вона читала в бібліотеці! «Фізіологія самців»! Батьки що, зовсім за нею не дивляться?

Ердан аж ледь не подавився: 

«Фізіологія самців? А казав — навіть не знайомі! Раяне! Ти одружитися зібрався? Потерпи, погуляй ще хоч рік!»

Я не знаю, чи чує нас батько, тому тільки шиплю подумки та перемикаюся на тригонометрію, чим викликаю його здивування та сміх брата. Тепер він знову сміється вголос, але, отримавши відчутний удар ліктем від дружини, швидко замовкає, закашлявшись. 

Ксі та батько переможно перезираються, а ми з братом спопеляємо один одного поглядами.

Карада

Так… Я, звісно, десь на підсвідомому рівні відчувала, що нав’язливе бажання мого Дикого заслужити погладжування головного зубця — це не просто так. Але щоб та-а-ак відверто випрошувати пестощі особливо чутливих місць!

Я ніяковію і, здається, стаю зовсім червоною. Лякливо озираюся на всі боки, чи не помітив хтось мого стану, і наражаюся на приголомшений погляд принца Раяна, який читає назву книжки, що лежить переді мною… Ледве встигаю закрити «Фізіологію самців», відкриту, як на зло, на сторінці з малюнком, де відмічені ерогенні (вибач, матінко!) зони самців. Здається, я червонію ще дужче, бо мені раптом стає дуже жарко та хочеться якнайшвидше пірнути в холодну воду гірського озера.

Принц різко розвертається та буквально вилітає з бібліотеки, але на виході стикається з королем Ерданом. Вони обмінюються кількома фразами, які викликають у короля гучний сміх. 

Після того як король дивиться прямо на мене, а принц частково обертається, сумнівів у змісті їхньої розмови в мене не залишається.

Яка ганьба! Якщо матінка дізнається, які книги я читаю, мені дістанеться на горіхи! І навіть тато не зможе мене захистити.

Швидко збираюся, здаю книжки та тікаю додому. 

Завтра знову заняття з Диким. А мені хочеться лише одного — заритися під ковдру й не ворушитися. Терпіти не можу цей клімат: у Диких Землях вічно холодно й сиро. Може погодитися на пропозицію батька та вирушити на навчання до Академії Імперії? 

Матінка, звісно, буде проти, але ми з батьком змогли б її переконати. Тим більше я зможу жити не в гуртожитку, а вдома в ректора. Рік — рідний брат батька і, на думку матінки, досить суворий. Перспектива так собі, але враховуючи, що ситуація з Диким розжарюється, можливо, перерва в заняттях піде йому на користь?

Старанно переконую себе, що це чудова ідея, і вже майже вірю в це. Але чому ж так болісно стискається внизу живота? І коле в грудях. Наступного разу візьму почитати «Фізіологію самок».

Раян

— Відкрий пащу! — Карада явно на мене злиться, і це вона лише почитала про фізіологію! А що ж буде, якщо вона дізнається, що я приховував правду весь цей час?

Не ризикуючи сперечатися з розлюченою жінкою, я слухняно відкриваю пащу. Карада задирає мою морду й щось висипає прямо в горлянку. 

— Закрий і ковтай! 

Слухняно ковтаю якісь пігулки, сподіваючись, що це не отрута для щурів і не проносне. І якщо перше вона навряд чи змогла б дістати без рецепта, то щодо другого я не впевнений. 

Напевно, я зараз виглядаю дуже стурбованим, бо Карада змилостивилася та пояснює: 

— Це вітаміни для линяння. Он який бугай виріс, усякі думки в безглузду голову вже лізуть, а ходиш усе ще в підлітковій лусці.

Розкусила вона мій трюк із головним зубцем... У людській подобі я б, мабуть, почервонів, як варений іссиміор, але я зараз дракон, тому тільки заплющую очі. Кладу морду біля ніг дрібної та лежу тихенько, скиглю. 

— Занять сьогодні не буде. Мені нема чим тебе заохочувати!

Ууу, я влип. Але заслужив. 

— Я прилечу за тиждень, — продовжує мене карати дрібна. 

Я ж лише тихенько шиплю. Збираю сім камінчиків і викладаю перед нею в ряд, демонструючи, що урок засвоїв.

— Ти розумієш, коли хочеш! — Карада тупає ніжкою, що означає крайній ступінь роздратування, а я мовчки киваю у відповідь і знову кладу морду біля її ніг. Та я весь розпластався перед нею, як на ешафоті! Розкинув крила, притиснув шию до землі, тільки кінчик хвоста тремтить від напруги. Скиглю… Може, зглянеться?

Я ж бачу, як вона бореться із собою! Ну погладь, будь ласка! Хоча б просто по морді! Карада простягає руку, і я вже відчуваю, як її долонь ляже на шкіру, наповнюючи мене тим дивним почуттям, коли все всередині ніби розтікається, а тілом розбігаються приємні лоскотні голочки. У передчутті заплющую очі.

— Ні! — звучить наче холодний душ по розпеченому тілу. — Ти по-ка-ра-ний, — по складах видає ця дрібна зараза! 

Я гарчу та підіймаю голову, але вона мене скручує одним словом: 

— Лежати! Або два тижні без занять!

І я, принц королівства Диких Земель, слухняно притискаю голову до землі в позі підпорядкування. Та що вона зі мною робить? Загралися ми… Треба зав’язувати із цим! Але я продовжую тихенько скиглити та зі страхом стежу за її руками, які викладають камінчики, відзначаючи дні мого «покарання»: один, два, три, чотири, п’ять, шість, сім…