Розділ 3

Карада

Я ледве дочекалася, доки минуть ці три нескінченні дні! Дивно, як так сталося, що я всього за кілька годин так прив’язалася до свого Дикого? Найімовірніше, це просто азарт, цікавість до чогось нового. Тим паче, що я поставила собі досить складне завдання: хочу не просто приручити дикого дракона, мені треба навчити його обертатися!

За ці дні я вивчила всю доступну літературу, навіть записалася до бібліотеки Королівства. Про що згодом мені довелося гірко пошкодувати…

Матуся зраділа моєму несподіваному потягу до знань, а я не стала їй нічого пояснювати, пославшись на нудьгу.

Заповзято гортаю сторінку за сторінкою, але, як з’ясувалося, про диких драконів майже нічого не відомо. Точніше — зовсім нічого. Не лишилося жодної згадки про те, що вони існують насправді. Чи в королівстві дуже ретельно приховують цю інформацію, чи мій Дикий — не зовсім дикий. Може, він просто здичавілий? Втрачене в дитинстві драконча, змушене жити наодинці? Тоді зрозуміло, чому він так погано полює — його ніхто не вчив! Але як він сам вижив у дикій природі без навичок мисливства? Хіба можливо це на одних лише інстинктах?

Замислююся, але й тут усе виявляється досить просто. Швидше за все, він мало полює, а в основному рибалить! Адже ми з ним вперше зіткнулися у воді. 

До речі, можливо, тому його досі ніхто не бачив. Напевно, він рідко літає та більшу частину часу проводить в озері. Це пояснює і його дивну поведінку при зльоті. Можливо, це не ритуальний танець, а елементарне невміння тримати рівновагу? Хоча… Деякі його рухи були досить складними. Я б навіть не ризикнула їх повторити без спеціальної підготовки. 

Треба попросити Крамсі навчити мене. Скажу, що бачила, як молоді дракони вправлялися. А моєму Дикому сподобається, якщо я перед полюванням виконуватиму його ритуальний танець. Схиляюся таки до того, що це саме він і був.

Раян

Ці три дні я проводжу зовсім не так весело, як планував. Необхідність відвідати нудний захід геть зіпсувала мені настрій. Мені зовсім не хочеться вкотре стирчати в натовпі в бальній залі палацу. З набагато більшим задоволенням я б зараз літав у горах! Нехай навіть довелося б провести час із цією дрібною.

Весь день я просто місця собі не знаходжу. Мені жарко й душно в палаці! Треба було б злітати в гори та розвіятися. Але я боюся, що батько виконає свою погрозу й замкне мене. Хоч ми ці дні з ним особисто не зустрічалися, брат передав попередження: я мушу бути на заході, інакше на мене чекають великі неприємності. 

Іншим разом я б наплював на цей шантаж, але зараз, коли в мене з’явилася дрібна…

Та що ж таке! Коли я встиг так прив’язатися до неї? Треба взяти себе в лапи та викинути її з голови. Хоча б до кінця вечора…

Власне, чому до кінця? Засвічуся, помаячу трохи перед очима — і в гори, до Каради! 

Ближче до вечора захід нарешті розпочинається. Як на мене, можна було з ранку все це влаштувати й до обіду закінчити! 

— О, Раяне, ти таки зволив нас відвідати? — Ердан не втрачає нагоди мене вколоти, знаючи, як я «люблю» ці світські заходи. 

Так, братику, знущайся-знущайся! 

— А хіба я мав вибір? — зло шиплю у відповідь. 

— Не мав. І я радий, що ти нарешті це зрозумів, — якось сумно відказує Ердан. 

Мене це трохи насторожує, але зараз немає жодного бажання занурюватися у свої не надто райдужні перспективи. Мені б тільки кілька годин тут перекантуватися — і на волю!

Судячи з усього, мій брат таки має поняття про співчуття, бо через дві години цієї світської тортури він підходить до мене та тихо каже:

 — Зараховано. Вільний! — і підморгує: — Лети вже до своєї дрібної!

Я ледь не зашипів на нього від несподіванки, але це було б не тільки нечемно, а й безглуздо. Тому лише киваю та непомітно вислизаю із палацу. Часу згаяно чимало, проте летіти тут недалеко.

На максимальній швидкості, якої я від себе не очікував, підлітаю до нашого озера та плавно, намагаючись не здіймати бризок, іду під воду. Треба трохи охолонути перед зустріччю з Карадою. Дорогою я дещо собі нафантазував, тож холодна озерна вода — це саме те, що лікар прописав.

Напевно, Боги сьогодні на моєму боці, або риба надто дурна виявилася, але я виринаю з досить солідною здобиччю. 

Наїстися двом не вистачить, але пригостити дрібну зможу. 

А вона вже чекає на мене на березі! Багаття палахкотить, щось апетитно смажиться... А пахне як! Я ж майже нічого не їв сьогодні. Останні кілька днів апетиту не було зовсім, але що ближче я підлітав до озера, то кращим ставав мій стан. А побачивши Караду та відчувши запах смаженого м’яса, я зрозумів, наскільки насправді зголоднів.

Вибираюся на берег, кладу рибину перед моєю драконицею та тицяюся мордою їй у долоні, випрошуючи ласку. Дрібна досить кмітлива (ха! хто кого дресирує — ще питання!) та гладить мене по морді, примовляючи: 

— Гарний, добрий Дикий. Вправний рибалка. Шкода, що поки що поганий мисливець, але я тебе навчу!

Я ледь не обертаюся від такої образи! Я?! Поганий мисливець? Та що ти взагалі тямиш у полюванні, жінко? Вчити вона мене збирається! Та я один із найкращих мисливців у всьому королівстві! Я виграв уже п’ять змагань цього року. А це, між іншим — рекорд сезону!

Ричу та збираюся злетіти, щоби показати їй, який я «поганий» мисливець! Але дрібна, усміхнувшись, хапає мене рукою за перший головний зубець, і я не тільки втрачаю увесь свій запал, а й банально пливу мізками. Примружую очі, та рик сам собою переходить в муркотіння… 

Та що вона зі мною робить? Так я скоро по команді буду паличку приносити. Але в мене немає сил чинити опір… я вже на все згоден, тільки ще трохи погладь отут…

***

Карада

Поки шукала в бібліотеці літературу про диких драконів, я дещо почитала про самців. І щойно побачила, що мій Дикий чимось незадоволений, одразу вирішила застосувати отримані знання. І — слава Богині Гір! — спрацювало! Тільки-но я взяла рукою за перший головний зубець, Дикий вмить притих і, заплющивши очі, почав муркотіти! Цікава реакція. Так і запишу у своїх дослідженнях: «Погладжування головного зубця викликає в диких самців сонливість».