Розділ 2

Карада

Уважно дивлюся на всі боки, щоб не пропустити орієнтири. Уже стемніло, а мені ще летіти та летіти! Я не боюся заблукати — околиці нашого нового будинку в королівстві я встигла непогано вивчити, хоч ми й живемо тут лише кілька тижнів. От тільки б батьки не повернулися додому раніше за мене!

Матінка знову прочитає мені лекцію про поведінку, неналежну дочці дипломата, а батько напевно заборонить вилітати з дому без супроводу. А мені тільки Крамсі на наших заняттях із Диким не вистачало. Не хочу нікому показувати незакінчену роботу! Взагалі-то, тільки-но розпочату, — поправляю я себе. Невідомо, скільки ще доведеться працювати, поки мого Дикого можна буде комусь продемонструвати. Але в жодному разі ні мати, ні батько не схвалять моїх відлучень без Крамсі. І начхати їм на мої шляхетні цілі та наукові дослідження!

Щойно встигаю приземлитися на задньому дворі, як до будинку під’їжджає екіпаж із батьками. Добре, що я навчилася пересуватися безшумно — уроки полювання від Крамсі стали в пригоді! І вже неодноразово, — посміхаюся, згадуючи вдало впольованого сьогодні кабанчика. Здається, Дикий оцінив мої вміння. Жінка, яка здатна здобути їжу, сподобається будь-якому самцеві...

Ой, про що це я? У сенсі — він мене після цього поважатиме та більше прислухатиметься! Мабуть…

Раян

Пообіцявши надалі зайнятися тренуванням моїх мізків, дрібна летить додому. Я проводжу її поглядом, оцінивши й форми, і рухи. Важко зітхнув теж починаю збиратися. Спочатку, звісно, залітаю у свою печеру за одягом, щоб після повернення до палацу не мати знову проблем з оборотом.

Треба ж було так вляпатися! І все через ту кляту рибу. Вона постійно ховається у своїй норі, от мені й спало на думку обернутися під водою, щоб дістати її звідти, а одяг мочити не хотілося.

Повернувшись до палацу, я вислухую від братика лекцію про те, як недобре пропускати урочисті заходи, та все таке інше. 

— Раяне! Ти знову був відсутній на званій вечері! 

— А ти помітив, брате? Як? Ти ж, крім Ксі, нікого навколо не бачиш! — пирхаю я, натякаючи йому на його, як на мене, нездорову одержимість дружиною. 

— А мені й не треба помічати! Мені батько все висловив. До речі, за три дні ще один захід. І я не збираюся знову вислуховувати за твої витівки. Тож явка обов’язкова! Або посидиш ці дні у підземеллі, щоб не втік і точно був присутній.

Через три дні?! І дрібна призначила рандеву саме на цю дату. Так, усе правильно: батьки вирушать на захід, а вона — на «прогулянку». Некрилаті Боги! А як мені бути? Але ж братик із подачі батька й справді може мене замкнути. Доведеться погодитися на цій захід, а там щось вигадаю. Навряд чи дрібна через одну мою неявку відмовиться від ідеї мене приручити!

Автоматично киваю братові й усміхаюся, згадавши, з яким азартом Карада взялася за цю «нелегку» справу. Моя усмішка не залишається непоміченою. 

— Що такого смішного я сказав? — гарчить той.

О, Ердан «увімкнув короля»! Непогано його вимуштрували. Раніше з братом було набагато приємніше спілкуватися…

— Я про своє, не зважай, — зітхаю. Яким же він став… гівнюком.

— Я про тебе теж не найкращої думки! — шипить брат.

Некрилаті Боги! Я що, це вголос сказав?

— Майже… Сподіваюся, ти не забув, що ми брати? І що між близькими родичами можливий ментальний зв’язок? І що за рандеву з «дрібною»? Невже й тебе якась зачепила? — Ердан посміхається та підморгує мені. — Батько зрадіє, як гадаєш? Як у неї з етикетом?

— Розкажеш батькові — втечу! — гарчу у відповідь.

— Безглуздо. Спецслужби тебе знайдуть, і батько знову тебе зачинить. Надовго. Минулого разу було замало?

Брр... Згадую перші дні в підземеллі, коли через дурість бився об стіни та гриз ґрати, намагаючись вирватися на волю. Але мене завбачливо замкнули в камері, призначеній для дорослих драконів, тож вибратися не було жодної можливості. Кілька разів регенерувавши, я полишив марні спроби зламати стіни чи залізо. А потім увесь час покарання поводився майже ідеально: читав книжки та готував черговий план втечі.

— Та зрозумів я, зрозумів. У мене тепер два наглядачі: батько і ти. А незабаром і третій з’явиться. Тато ще не полишив ідеї знайти мені наставника? Начебто всі доступні в королівстві варіанти вже випробували…

— Не полишив, у цьому ти маєш рацію, — погодився брат. — А от щодо того, що варіантів не залишилося — сильно помиляєшся! І знаєш, я тобі не заздрю, — співчутливо глянувши на мене, додає Ердан.

— І хто «жертва» цього разу? — з удаваною байдужістю запитую.

— Потерпи, скоро дізнаєшся! — сміється Ердан.

Весело йому! Нічого, брате, я знайду спосіб тобі помститися. Я не злий, нічого страшного не зроблю, але якусь капость обов’язково вигадаю!

— Ой, тільки не треба мені погрожувати! Я тепер король, як-не-як… — регоче брат, нахабно користуючись нашим зв’язком і читаючи мої аж ніяк не братерські думки.

Злюся на себе, на брата, на батька, але тільки тихенько шиплю, хоча варто було б уже почати скиглити. Не вигадавши, що сказати у відповідь, мовчки розвертаюся та йду геть.

Чую вслід слова брата:

— Пішов, навіть не спитавши дозволу в короля! — сміється Ердан. — Жодного поняття про етикет! Нічого, містер Гроумель прищепить тобі ввічливість і любов до порядку!

Він ще й кепкує! Хряскаю дверима, викликавши несхвальний погляд королівського стражника, що чергує в коридорі. Але цей хоч мовчить і не коментує мої манери. Слава Богині Гір!