Глава 8

Як не дивно, Кріс послухався майже одразу. Скинувши швидкість та пригальмувавши на мокрій дорозі, він пропустив чорний байк вперед, дозволивши загадковому переслідувачу стати лідером. Байкер, точніше, дівчина-байкер повела його складним маршрутом в район недобудованих хмарочосів.

Незважаючи на те, що лінк все ще був відкритим, вона більше не промовила жодного слова. Просто вела його через приховані проріхи в огорожах будівельних майданчиків, по перекинутих через бетонні рви дошках, а далі, по похилим пандусам, всередину хмарочоса, будівництво якого було законсервоване. Схоже було, що цей маршрут використовувався лише одиницями посвячених.

По порожніх поверхах циклопічної будівлі гуляла луна. Голий бетон стін, підлоги, стелі. Холод. Темрява. Дівчина попетляла по поверху, просуваючись на середній швидкості до якогось конкретного приміщення, розрізаючи пітьму променем ксенонової фари. Нарешті, стоп-сигнали її байку спалахнули рубіновим світлом, вона зупинилася та заглушила двигун. На вуха Кріса обрушилася дзвінка тиша. Він безшумно підкотив поряд і погасив бортові вогні «Кобуто». Інтерактивний щиток його шолома все ще проецював спеціальний режим обзорності, і Кріс зміг в деталях розгледіти дівчину-байкера, помічаючи те, на що не звернув уваги в гарячці гонки.

Чорний шкіряний комбінезон щільно облягав її струнке тіло, підкреслюючи жіночість форм. Дівчина була невеликого зросту, спортивної статури, і дуже ефектно виглядала в сідлі спортивного «СтрітРебел`а». Вона стягла з голови шолом з глухим тонованим щитком, і Кріс ледь не крякнув, побачивши її обличчя.

Це була дівчина з клубу. Подружка Тоні Колібрі.

- Ти?! – видохнув хлопець.

- Привіт, - відповіла вона, - я Тайлер. Можеш звати мене Тай.

Кріс все ще оторопіло сидів на дупі, а Тай зіскочила з сідла та копирсалася в бортовому боксі свого байку. Вона рухалася в повній темряві упевнено та граційно, наче кішка. Кріс вгледів, що її очі м’яко мерехтять бузковим сяйвом. Локальна кібермодифікація з функцією нічного зору.

- Злізай, - кинула дівчина через плече, - ми тут на всю ніч.

Випрямившись, вона кинула в різні боки пару люмінесцентних стрижнів, і на бетоні заграли червоні та ізумрудні відблиски. Кріс відключив інтерфейс і стягнув шолом. Автоматичними рухами повісив його на руків’я керма.

- Ти була там, - Кріс все ж таки опанував свій голос, - що ти там робила?..

- Мабуть, - в голосі дівчини почулися саркастичні нотки, - те саме, що й ти!

Хлопець дивився, як дівчина підтягує з якогось темного кутка шматки чогось схожого на фанеру, а далі, в газовому світлі стрижнів виднілася стопка гімнастичних матів.

- Повідомлення, - знову промовив він, - це ти мені їх надіслала…

Дівчина так-сяк склала з фанерних уламків купку і намагалася підпалити її запальничкою, але у неї не виходило.

- Кмітливий! – дівчина невдоволено зиркнула на нього своїми бузковими очима, - може піднімеш свій зад й допоможеш?!

- Колібрі, - впевнено сказав він, і Тай на мить завмерла, але тільки на мить. Розуміння прийшло повільно, але тепер вже Кріс не сумнівався. Вона дійсно була там, біля Вежі. І вона дійсно робила там те саме, що й він – намагалася хакнути сайт Трибьюн. Манірна клубна дівчинка виявилася найкрутішим хакером «Андерграунду», відомого всім під прізвиськом Колібрі.

Кріс зліз з байку та забрав з рук Тай запальничку, поки вона не заклинила кремінь. Уважно роздивившись листки фанери, Кріс побачив, що вони довго лежали в гіпсовому пилу. На секунду замислившись, хлопець підвівся і попрямував до «Ребел`а», запустивши носа до його бортових боксів.

- Гей, якого!.. – підхопилася Тай, але Кріс вже знайшов що йому було потрібно. Правда, на цьому він закінчив і наступної секунди посягнув просто на святе! Відкрутивши кришку з бензобаку, хлопець встромив в горловину резиновий патрубок з ручною помпою. Дівчину аж заціпило від такого нахабства, але Кріс діяв швидко і впевнено, як людина, яка знає, шо робить. Відкачавши трохи бензину, хлопець збризнув ним фанеру. Далі щільно закрив бак й сховав позичений інвентар назад до боксів.

Багаття спалахнуло від першої ж іскри. В порожньому приміщенні одразу ж стало затишніше. Тай всміхнулася й сіла поближче до вогника, посунувши один з матів. Кріс роздивлявся її крадькома і відчував себе якось ніяково. З ним сталася шалена пригода із проникненням в хмарочос найвідомішого в місті медіамагната, втечею, нічними перегонами… І от тепер він опинився в бетонній коробці, поряд із дівчиною, яка приходила до нього у гарячечних сновидіннях, марилася у відображенні вікон і яка панувала його нав'язливими думками.

Неймовірно…

Хлопець озирнувся по сторонам. Він зрозумів, що Тай привела їх сюди не випадково. На бетонній підлозі залишилися сліди від сажі з попередніх кострів, а просто над ними, в високій стелі чорніла широка вентиляційна шахта, куди виходив дим. Знову ж таки, в кутку були накидані гімнастичні мати і хтось запасся фанерою для вогнища. Тобто, це була чиясь секретна схованка.

- Слухай, а де це ми? – спитав хлопець.

Тай відвела очі від полум’я, сфокусувавши зір на його обличчі.

- Ну, - знизила вона плечима, - треба було прибрати тебе з вулиць і я, якось, не згадала нічого ліпшого за це місце. Тут стільки армованого бетону, що жоден дрон та пошуковий сканер нас тут не запеленгує.

- Але, ти спитав не про це, - додала вона помовчавши, - це наше місце. Саме тут ми збираємося, коли просто хочемо…ну, поспілкуватися. Без зайвих очей, без зайвих вух. Поговорити. Подумати. Можливо, записати щось корисне.

З цими словами дівчина з усмішкою перевела погляд на голі стіни. Її зіниці коротко мигнули, перемикаючи зір в інший спектр. Кріс миттєво здогадався і намацав в кишені куртки окуляри з лінзами налаштування, якими так любив бавитися його друзяко Сем.

В терагерцевому спектрі бетонні стіни заграли буянням фарб, лозунгів, нерівно виведених віршів. Кріс, з відвислою щелепою, ковзав поглядом по цьому полотну, вихоплюючи окремі рядки: