Глава 7

Ще мить Кріс тупо витріщався на рядки повідомлень, потім підкорився інстинктивному пориву.

Повернувшись спиною до дверей редактора, хлопець хутко, але не бігом, поспішив до ліфтів. З кожним кроком в голові билася одна, зростаюча панікою, думка: треба вшиватись звідси!!

Мізки, між тим, ще не зовсім втратили здатність мислити та керувати тілом. Тому, за два метри до ліфта, Кріс круто повернувся та попрямував до службових сходів. Всі сканери та перепускні арки поки що реагували на його картку позитивними зеленими сигналами, але хлопець нутром відчував, що це ненадовго. Електронний замок на службовій двері клацнув, випускаючи Кріса на сходову клітину.

Майже одразу, звідкись зверху долинув голос:

- Монро слухає…тринадцятий…так?...так…Так! Зрозуміло!!

Останні слова Кріс чув вже тихіше, оскільки прожогом біг вниз по сходах, намагаючись створювати якомога менше шуму. Він біг вниз, прямуючи до першого поверху і на кожному кроці матюкав себе за самовпевненість. Камери під стелями спостерігали за його пересуванням, вочевидь передаючі картинку на пульти охорони, і під кожним виходом його будуть очікувати службовці з електрошокерами напоготові. Думки Кріса металися наче зайці під прицілами мисливців, під пахвами виступив неприємний піт, страх палив потрухи і сковував рухи. 

На ходу він витяг з кишені картку-пропуск, збираючись прикласти її до сканера. Десь зверху чулося тупотіння важких черевиків по сходах, мабуть, то Монро все ж таки почув Кріса і намагався його наздогнати. Тремтячою рукою хлопець підніс картку до зчитуючої лінзи і…завмер. Незважаючи на паніку, мозок знову, в останню мить, підказав раціональне рішення. Відкинувши пропуск, який, скоріш за все вже був заблокований, Кріс витяг з кишені іншу картку й затис зубами. Руками він здер з себе куртку охоронця і як зміг накинув її на об’єктив спостережної камери. Далі, він стрімголов кинувся за сходи, в темний куток, за якими виявилися низькі широкі дверцята до технічно-ремонтного лазу. Нова картка містила в собі універсальний код-перепустку пріоритетного рівня, оскільки була склонована Крісом з золотої картки містера Крейга.

Простенький електронний замок тихо пискнув і грати на дверцятах відчинились. Хлопець заліз в низький тісний тунель, причинивши за собою двері. Немов якийсь щур, Кріс поліз по лазу. Вивчаючи плани будівлі, він не приділив особої уваги вентиляційним та технічно-ремонтним каналам, то ж, майже не уявляв, куди саме він прямує просто зараз. Оглядаючись назад, юний хакер змушений був визнати, що підготувався до акції зовсім не так ретельно, як сам собі гадав. Він надто поспішав, боючись, що конкурент випередить його в дурному дитячому змаганні, і от тепер опинився в ролі загнаного звіра. Але, поки в крові вирував адреналін та пекучий страх, він продовжував рухатись та тікати.

Канал кілька разів повернув під прямими кутами, і скоро Кріс побачив бокові грати, що прикривали вихід в якісь приміщення. Підповзши ближче, хлопець обережно виглянув крізь щілини і побачив рівні ряди металевих шаф із простими лавами проміж ними. Роздягальня, напівсвідомо визначив Кріс, збираючись лізти далі, аж тут ледь не вдарив головою по металевому борту каналу. Це була не просто роздягальня! А саме та, якою користувалася охорона будівлі!!

Замок знову не зміг вчинити опору універсальній картці, і Кріс тихенько вивалився з тісного тунелю на підлогу роздягальні. Тут було порожньо и тихо. З пультової лунали злі крики Райкера:

- Як це він зник?! Я й сам бачив, як він накинув те лахміття на камеру, ідіот!! Двері він не відкривав!! То куди він подівся?!

Охороні не знадобиться багато часу, щоб визначити яким шляхом Кріс вислизнув зі сходів, то ж варто було поквапитися. Він швидко знайшов 87-му шафу вглибині приміщення. Тихенько рипнули залізні петлі, і ось вже Кріс тягне свій мотошолом та байкарську куртку.

Задумливо озирнувшись на відкритий лаз, Кріс перевів погляд порожній коридор та вирішив ризикнути. Вочевидь, вся охорона нишпорила зараз по Вежі, відшукуючи нахабного порушника, та нікому в голову не прийшло шукати його біля караулки.

Застебнувши молнію та тримаючи шолом під ліктем, Кріс вийшов в коридор, і повернувшись спиною до криків, спокійно попрямував до службового виходу з будівлі.

За монітором сидів той самий охоронець. Кріс знову вилаявся сам на себе. Його фото та дані, точніше, Ріка Саймона, вже розповсюдили внутрішньою мережею, і цей охоронець напевне згадав, як впустив його до будівлі. Отже, впізнає його і зараз. Ох, ну яким кретином треба бути, щоб забути про таке?! Якщо він вибереться з цієї халепи, то буде просто диво… Зібравши крихти гордості та впевненості, що залишалися, хлопець уперто йшов рівними кроками до завітних дверей.

- Егей, друже, - промовив охоронець, - всі службові ходи заблоковані.

Чоловік підняв погляд від монітору, щоб глянути на хлопця і на мить застиг, вражений. Хоча б в одному Кріс виявився правий: ніхто не очікував наштовхнутися на порушника саме тут.

- Нічого, мене випустять, - з бравадою, що звідкись узялася, промовив Кріс та приклав до сканера універсальну картку.

Замки миттєво клацнули, вогні на перепускній арці спалахнули зеленим дозвільним світлом і важкі двері відчинилися в темряву та дощ за ними. Очі охоронця ще більш вилупилися, коли він глянув на монітор та побачив дані «власника» картки.

Кріс не став очікувати реакції, коли охоронець отямиться та введе примусове блокування. Немов підхоплений вітром, він кинувся назовні і побіг вулицею.

За його спиною знов лунали крики, з парадного та службових ходів з’являлися фігури охоронців та метушилися в спалахах ліхтарів та настінних освітлювачів.

- Обшукати територію!!..

- Поліцію вже викликано!!..

- Знайти його!! Знайти!!!

Кріс прослизнув в провулок, де залишив «Кобуто». Вдалені чулося завивання сирен, що наближалося. Хлопець витер обличчя, мокре від поту та дощу, й натягнув шолом. Миттєво активувався інтерфейс, виводячи на щиток поточну інформацію та підлаштовуючись під погодні умови: спеціальний режим оглядовості відтворював оточуючий світ чітким і чистим, проникаючи крізь темряву та щільну дощову завісу. Кріс стрибнув у сідло, «Кобуто» ожив. Спалахнув екран бортового комп’ютера, засвітилися рівними вогниками індикатори батарей.