Глава 5

Тепер, коли зпрацював наступний етап його плану, Кріс міг легко уявити собі, як відбувалися події з моменту, коли він вклав конверт до поштової скриньки.

Десь, із півтора року тому, хлопець, за вироком муніципальних органів догляду за неповнолітніми правопорушниками вимушено відпрацьовував місячний термін прибиральником в маленькій місцевій газеті, і за цей час встиг ознайомитися з неписаними правилами журналістської етики. Репортери, що працювали в тій газеті, ладні були одне одному горлянку перегризти за більш-менш цікавий сюжет або швидкоплинну сенсацію. У світі, де інформація охороняється як найдорожча цінність, а будь-які інформаційні витоки миттєво поширюються Мережею, гучні новини стають рідкісною цінністю і засоби їх здобутку аж ніяк не будуються на високоморальних принципах.

Саме на цьому й вирішив зіграти Кріс.

Він знав, що написаний ним вірус неможливо передати Мережею, жодним чином у жодному вигляді, однак, згадані ним типові риси людської натури навели його на цікаву думку. Окрім віддаленого засобу передачі інформації (або прихованого вірусу), існували старі, навіть древні, але дієві фокуси.

На поштовому пакеті, який Кріс вклав в скриньку для вхідної кореспонденції в холі Медійної Вежі, хлопець навмисно нерозбірливо написав: «Для міс-ра Гуср-ра, Журналіс. розсл-ня». Тричі на день кореспонденцію зі скриньок вилучали співробітники канцелярського відділу газети та направляли адресатам  або у відповідні підрозділи видавництва. Із цим конкретним пакетом прийшлося повозитися, оскільки ніякий містер Гуср-ра в «Чікаго Трибьюн» не працював, а на самому конверті не було залишено жодних даних для зворотнього зв’язку з відправником. Врешті решт, клерк передав пакет до відділу журналістських розслідувань, на ім’я містера Гарсіа Раймона. Журналіст, отримавши конверт, відразу зрозумів, що сталася якась помилка, але викидати в сміття або повертати пакет не квапився, так само, як і розповідати комусь з колег про несподівану депешу. Всередині він знайшов маленьку флешку та супроводжувальну записку на клаптику паперу, прочитавши яку, впевнився, що скоїв мудро.

«Міт-ру Грсорс, Чикаго-Сай-Там»…було виведено в записці корявим почерком, з помилками.

Раймон Гарсіа відчув, як в нього прискорилося серцебиття. Вочевидь, конверт потрапив до «Чикаго Трибьюн» випадково, через неуважність поштового кур’єра, який мав би доставити його до «Чикаго Сан-Таймс», найбільшого конкурента Трибьюн. А на флешці, скоріше за все, була інсайдерська інформація, готовий матеріал для статті, що зібрав інформатор для якогось репортеришки на ім’я Гуср-ра або Грсорс, чи як його там. Що ж, цей блазень з Сан-Таймс вже не дочекається своєї статті, а от Раймон Гарсіа…

Будь-який зовнішній носій інформації обов’язково мав пройти попередню перевірку на наявність шкідливого ПЗ перш ніж бути під’єднаним до робочих терміналів, але Гарсіа надто поспішав, щоб чекати на висновок відділу кібербезпеки. Цікавість жерла його живцем, до того ж, він непокоївся, що в Сан-Таймс виявлять втрату та якимось чином завадять публікації ймовірної сенсації.

 Без зайвих роздумів, журналіст під’єднав флешку до свого терміналу та почав ритися в чисельних текстових та фото-файлах, вишукуючи між ними зв'язок або те зерно гучної новини, на яке так сподівався. Перелопативши з півсотні файлів, Гарсіа запідозрив, що флешка забита самим лише мотлохом. Застарілі новини, чутки та байки з форумів уфологів, якісь незрозумілі фотки та відеоролики з дорожніх реєстраторів (Кріс непогано розважився, завантажуючи на носій всілякий непотріб з Мережі). Розчарування, що підступало, та власна впертість змусили Гарсіа витратити ще двадцять хвилин, щоб перевірити всі файли та остаточно переконатися – на флешці взагалі не було нічого цікавого.

«Курва!, - зі злістю подумав він, - навіть шкода, що той покидьок з Сан-Таймс цього не отримав!»

Гарсіа витратив безодню корисного часу на пустушку, тоді як його колеги завзято нишпорили по Мережі та барабанили по деках, працюючи над своїми статтями. Раймон окинув сусідів підозрілим оком, гадаючи, чи не було все це чиїмось підступним жартом, а потім різко висмикнув флешку з порту та відправив її в смітник. Через десять секунд він вже забув про неї, поринувши до роботи.

Але до того моменту, вірус, написаний Крісом та прихований на тій самій флешці, успішно завантажився на робочий термінал Раймона Гарсіа, а звідти пішов гуляти локальною мережею, вражаючи один термінал за одним. Поступово та непомітно вірус розповсюдився по системі, зберігаючи свої копії в кожному кореневому каталозі, аж доки не дістався до базового архітектурного рівня і не асимілювався з ним. Встановивши лінк з терміналом Кріса, програма відправила кодове сповіщення:

Клац-клац.

Наче ключ, що відкрив замок в брамі.