Глава 4

Конгломерат Чикаго

22 серпня

13:34

Зона Вільної Торгівлі

Кріс промчав перехрестя Норт-Мічіган-авеню та Іст-Іллінойс-стріт, заскочивши з проїзної частини на пішохідну доріжку та зрізавши кут. Навздогін йому пролунали лайки та прокльони, але хлопець швидко залишив невдоволених пішоходів позаду. Він повернувся на дорогу, вклинившись між вантажним фургоном та бордюром тротуару, і помчав далі, енергійно крутячи педалі.

Так, зараз він осідлав не свій улюблений «Кобуто», а зовсім інший байк. Вдягнений в форму найнижчого клерка поштового підрозділу «DHL», Кріс мчав по Мічіган-авеню на старому деренчливому та побитому життям велосипеді.

Формою та вело-байком його забезпечив Павук. Вуличний бандит, можливо, й здивувався неочікуваному запиту від молодшого «партнера», але запитань не ставив. Все це, і дещо інше, обійшлося Крісові в двісті баксів. Торгуватися або шукати іншого постачальника не було часу.

Повз мелькали вітрини магазинів, закусочних, вивіски офісних контор, що розміщувалися в хмарочосах по обидві боки вулиці. Нарешті, Кріс дістався 435-ої відмітки. Тут, у всієї своєї монументальної неоготичної величі підносилася Медійна Вежа. Хмарочос зі скла та бетону, стіни якого прикрашали похмурі горгульї та барельєфи з давньогрецькими мотивами. Сама Вежа була побудована ще в далекому 1925 році, але до таких деталей Крісові було байдуже.

Підруливши до місця паркування з металевими скобами для фіксування вело-байків, Кріс покинув свій транспорт та попрямував до центрального входу Вежі. Подвійні вхідні двері були розташовані вглибині величезної готичної арки з боковими нішами та декоративними стрільчастими бійницями, що дивним чином гармоніювало із сучасними приладами металодетекторів та системою відеоспостереження. Пройшовши крізь «вертушку» дверей, Кріс опинився у просторому холі, викладеному мармуровими плитами. Стіни холу були вкрити вибитими в камені висловами філософів, поетів, письменників та видатних громадських діячів.

В холі завжди була купа народу. Клерки, що працювали у Вежі, штатні репортери та журналісти, спонсори, відвідувачі та навіть шкільні екскурсії вешталися скрізь, створюючи упорядкований хаос та галас. Озирнувшись, Кріс навіть трохи ніяково поправив бутафорські окуляри на носі, та насунув фірмову кепку нижче на лоба.

Нарешті, він побачив те, що шукав. Біля однієї із стін тяглися приймальні скриньки для вхідної кореспонденції та дрібних посилок. Поводячись, точніше, намагаючись, поводитися так, ніби це для нього звичайна справа, Кріс підійшов до скриньок, витяг з рюкзака конверт з даними адресата, та впустив його в щілину приймача. Після чого рівним кроком вийшов на вулицю, де й дозволив собі судомний видох.

Знайшовши свій велосипед саме там, де він його залишив, хлопець швиденько покотив геть.

Вело-байка він позбувся у найпершому ломбарді докових районів, виручивши за нього мізерні крихти, форма посильного відправилася до контейнера муніципальної нічліжки. Знову «перевтілившись» в самого себе, Кріс примчав додому, та першим ділом втупився в екран монітору.

Той був незаймано порожнім.

Кріс зітхнув, але заспокоїв себе тим, що результат може проявитися не відразу і треба зачекати деякий час.

Він повештався по своїй маленькій квартирі, знов перевірив екран, знов повештався.

Замовив доставку фаст-фуду. Перевірив повідомлення на комунікаторі. Перевірив екран.

Завантажив на медійному порталі популярні кумедні відео, але проглянув їх неуважно, так і не засміявшись жодного разу. Спробував дивитися порноролики. Це допомогло трохи краще, але все одно, відволікався кожні десять-п'ятнадцять хвилин на перевірку одного з допоміжних екранів.

Нарешті, хлопець згорнув всі програми, окрім командного вікна написаного їм віруса, та вивів його на екрани всіх моніторів – основного та трьох допоміжних, й відійшов від терміналу.

За вікном вечоріло. В напівтемній комірці єдиним джерелом світла залишалися мерехтливі екрани з порожнім командним вікном.

«Все» - подумав Кріс, - «не вийшло…». Відчай та нервове виснаження змусили хлопця всістися на край ліжка. Він тупо дивився на порожні екрани, вже без будь-якого сподівання або надії, гостро усвідомлюючи, що його план провалився. Конверт міг так і не знайти адресата, або флешку, що була всередині, могли перевірити та знешкодити або знищити, або…та все що завгодно могло піти не так, як собі задумав Кріс. І тепер…тепер він програє пихатому Тоні Колібрі, який залишиться королем «Андерграунду», а Кріс стане посьмиховиськом.

- Бляха!.. – вимовив Кріс тихо та втомлено.

- Бляха!! – повторив він гучніше, зі злістю. Раптом, йому захотілося розбити ці пусті екрани, розтрощити системні блоки, побити меблі та винести до біса вікно. Його рука навіть намацала мотоциклетний шолом, яким, уявляв собі Кріс, буде дуже зручно запустити в основний монітор. Залишки здорового глузду боролися з ніщивним імпульсом, попри те, що Крісу надто хотілося піддатися темній стороні, аж раптом…

- Клац-клац, - з’явилася строка на всіх екранах. Основному та трьох допоміжних.

- Бляха!.. – приголомшено видохнув Кріс, - вийшло!