Природа життя. Друга збірка

  ¹
Я йду в ва-банк - втрачаю все
Сім'ю, кар'єру, мрії, гроші
Я залишаю все це вам
Я сам піду по цій дорозі

Продам усі свої смарагди
Віддам я золото і срібло
Я буду лізти по драбині
Я буду лізти, там же світло

 

   ²
       Бетон. Усюди бетон
В твому будинку дуже холодно.
Тягне з вікон, дим тягне з вікон.
Твоя усмішка прихована голодом

В свому палаці живеш з павуками
І грифи сідають на ринви
Стерв'ятники падаль над морем кидають
Пилом давно вкриті годинники

Свічі на столах ледь-ледь горять
Від них лиш пара йде легенька
Легені тепер не дихають, а хриплять
Як двері, що вже старенькі

Від кроків твоїх шум мов від сотні людей
Від голосу твого шиби тремтять і підлога
Дзеркало ховає своє відображення
Коли ти підходиш до нього

 

  ³
Твої сни із запахом зефіру
У яких розтану шоколадом
Аромат їх пахне оксамитом
Я вдихатиму його мабуть одразу

Твої сни бувають світлі й темні
Ти у них обрала сторону добра
Сни, мов чашка чаю з цукром, теплі
В ньому розчинилась як імла

Твої сни яскраві зорі
Кожен раз вони світять по новому
Вони мов нитки гладенькі, шовкові
Зібрані в клубок чекають вдома

 

⁴
Мости між сьогодні і завтра зруйновано
Залишився єдиний відлік
Вже не треба і того і цього
Межа розірвана негайно й навік

Вже не треба відкладати справи на завтра
Вже не треба дивитись в минуле
Є тепер, є зараз, а про інше згадали й забули

Немає вже, потім, немає й колись
Все просто іде мов по нотах
Немає весни, тепер лиш одна
Весни цілий рік - я не проти

 

  ⁵
         Охоплені полум'ям ліси
       А скільки диму... Боже скільки диму
    Планета вся горить, вмирає
Вже половина, ціла половина

Сміттєві острови у океані
Ніяк не втонуть, бо уже на дні
Скільки тварин вмирає рано
А ми живі?... Поки живі

 

   ⁶
Ширшаві долоні, поморщене обличчя
Тіло вже старіє з роками
Шукали, ходили , благали й молили
Та слухати ніхто вже не стане...

Правління молодості потроху йде на задній план
Хоч старість ти не планував зустріти
Ти  розчинився в ній, як іній, як туман
Зів'ялі хризантеми тепер твої квіти

Ти тепер просиш повернути час назад
Ти хочеш знов годинник у минуле
Та він зламався...тепер лиш компас 
Показує дорогу, що забулась

Незнаю як це сталось,
мабуть прийшла  сама по собі...
Вона приходить непомітно
І забирає у нас вроду

 

⁷
Так хочеться сказати та не можу
Так хочеться крикнути уголос - Ей!
Я так люблю і водночас не зможу
Тобі сказати про це в лице

Я так просив слова - Виходьте!
Вони мовчали, лиш думки
Думки робили бунт у голові
Збираючись мов пазли у купки

А очі, мої очі, до твоїх зблизились
Та я їх ближче не відпустив
Моє тіло стоїть мов стовп у розпачі
Та я мовчу, нехай, нехай...

 

⁸
Океан втрачених можливостей
Або відкладених справ
Особливих чи не особливих
Вибирав один ти, один сам

Цілі і здобутки затонули як і корабель,
Що перевозив твої мрії
Недовіз на берег, перекинувся - помер...
Лишивши дошки, що спливли над морем

 

⁹
Дендрарії, й сади Семіраміди
Колючий терен з тих оранжерей
Я привезу й тобі криваві квіти
Від яких я мало не помер

Я не зірву троянду смерті
Бо мабуть поки я живу
Не хочу я прожити й вмерти
Так й не побачивши мету

Не буду й нею милуватись
Вона спокуслива система
В пелюстках заховала ноти
Які диктують коди й схеми

Кров стікає із стебел
Розриває навпіл вени
Хоч троянди пахнуть гарно
Але ці парфуми не для мене

 

¹⁰
  Змарнована ціла епоха,
Епоха кращого життя
Лишились крихтами у бочках
В яких не віднайти пуття

Епоха де ми справді жили,
Де не тримались за потреби
В яких любили, так любили
Дивитись на вічні очі неба

Ми так любили мрії, ними довго жили
Та вміло їх втілювали в життя
Ми говорили... довго говорили
І слухали курлики журавля

Ми любили свіжість а не штучність,
Ми хотіли більший мікросвіт
Не міняли молодість на гроші
А робили крила у політ.

Ми тримались разом мов Парнас
Та роки нас віддаляли в відстань
Ми тримали час, але той пас
Біг та здався водночас

Епоха кращих нас із нас теперішніх
Епоха вічних тих вогнів
Які тунелями блукають
Де бачать альманах подій

 

¹¹
У чому річ, в чому ж провинився.
Чому ховаєш погляди униз
Скажи мені що з тобою сталось
Ти цим мовчанням вб'єш колись

Ти все мовчиш, і дивишся у очі
А я очікую від тебе хоча б жестів
Хоча б сказала мені слово
Я втратив мир в твоїх протестах