Зануримось трохи глибше

У сучасному світі існує чимало матеріалістичних теорій походження Всесвіту, але жодна з них не може пояснити, навіщо він був створений. Якщо припустити, що Всесвіт з’явився випадково, то яка ймовірність того, що матерія, з якої він складається, в кінцевому підсумку «зліпилася» в людину? І навіть якщо зробити парадоксальне припущення, що у Всесвіті нібито випадково присутня програма, що спрямовує все на розвиток і руйнування,  - усе одно незрозуміло, до чого тут краса і творчість?

А вони — краса та творчість у світобудові явно і беззаперечно присутні. Будь-то складні чи примітивні форми — усе так, чи інакше красиве! Усе підпорядковано законам краси, яка присутня апріорі, незалежно від складності об’єкта природи. Виходить, краса не формується з матерії, а сама формує її? Тобто вона не є наслідком виникнення світу, а можливо сама являє собою його причину?

Квантова фізика вже давно довела, що матерія одночасно є і хвилею, і часткою, і може змінювати свою природу в залежності від точки зору спостерігача. З цього можна зробити висновок, що матерія не є початковою причиною світобудови. Також і численні досліди з виходами з тіла, теж доводять, що матерія підпорядковується волі духу, її власника.

Так само і волі Творця підпорядковується всесвіт, що є тимчасовим полем діяльності для живих істот, які, в залежності від типу тіла і свідомості, прагнуть до щастя й уникають страждань. Але всі їхні зусилля приречені на невдачу, оскільки Творець ввів у властивість матерії правило, з якого випливає, що все матеріальне - тимчасове, а значить з абсолютною точки зору ілюзорне. 

Дійсно, як можна вважати реальним те, що виникає і зникає подібно міражу, залишаючи лише переживання, які, по суті, і є найбільшою цінністю для нас. Врешті, нам навіть не важливо, що буде відбуватися навколо, головне, аби ми отримували від цього приємні емоції. Такої реальності нам цілком достатньо, але ця реальність лежить поза матерією, ми ж прагнемо діяти в матерії і вважаємо її єдиною реальністю і своєю власністю. Тому, втрачаючи цінні речі або відносини з близькими нам людьми (або коли наше власне тіло опиняється під загрозою), - це викликає у нас жахливі страждання.

Якби не існувало творчості і краси, то все наше існування було б марною низкою втрат і надбань. Але чому так відбувається? Чому людина, нібито, створена з вселенського пилу, незадоволена своїм тимчасовим становищем? Чому вона так боїться розлучатися з тілом?

Відповідь цілком логічна: якщо Всесвіт з’явився в результаті чиєїсь волі, яка явно старше самого Всесвіту, і явно залишиться після його існування, то можна припустити, що і воля всіх живих істот перебувала до їх появи в матеріальному тілі й не зникне після його смерті. Саме ця невідповідність природи матерії й природи душі й викликає наші страждання. Від того, що душа починає ототожнювати себе зі своїм тілом і майном, вона не бажає розлучатися з ними. Не погоджуючись з таким станом справ, душа зазвичай прагне увічнити себе, - в нащадках або якихось творчих досягненнях.