ГЛАВА 4. АПОКАЛІПСИС ІУДИ

ГЛАВА 4. АПОКАЛІПСИС ІУДИ

Знання — настільки дорогоцінна річ, що її не ганебно добувати з будь-якого джерела.

Абу ль-Фарадж аль-Ісфагані

Таксі зупинилось перед шлагбаумом, який перегороджував в’їзд на подвір’я обнесеної високим парканом двадцятиповерхівки.

• Приїхали. – повідомив таксист, підозріло розглядаючи КПП біля якого ми зупинились.

Поки Нонна розраховувалась із ним, я також спробував прочитати написане на вивісці. Науково-дослідний інститут «Александрія» – назва занадто нейтральна, щоб зрозуміти чим займається подібна контора (здійснює досліди на людях, проводить соціальні дослідження або ще щось?).

У КПП за броньованим склом сиділа жінка середнього віку у військовому камуфляжі без знаків розрізнення. Зброї при ній видно не було, але я одразу ж згадав броньовик кольору хакі з важким кулеметом на турелі, який ми побачили у двох кварталах звідси.

• Доброго ранку. – привіталась вона, уважно розглядаючи прибульців.
• Доброго ранку, передайте, що прийшла Нонна Нойнтоттер за боргом. – промовила вампірка.

Якщо почуте і здивувало жінку, то вона не подала виду, а негайно доповіла щось по внутрішньому зв’язку.

• Проходьте, на вас чекають. Про наші правила поінформовані?
• Так. – відповіла Нонна.

Ми пройшли через турнікет і рамку металошукача, пересікли подвір’я і опинились біля входу у будинок. Автоматична камера відеоспостереження націлилась на нас і за мить двері відчинилися. Усередині нас зустріла ще одна жінка у військовій формі – кремезна руда амазонка. Вона мовчки провела нас до ліфта, а коли ми зайшли в нього, то опустила за нами металеву решітку та закрила на ключ важкі двері ліфта.

• Так що за книга тобі так потрібна? – запитав я, щоб чимось зайняти час доки ми будемо підійматись.
• Нам, – вампірка зробила наголос на слові «нам», – потрібен Апокаліпсис Іуди.
• Апокаліпсис Іуди?
• Альтернативне описання кінця світу, де Сатана перемагає. Невідомо достеменно чи дійсно його написав саме Іуда, але «П’ята колона» вважає його не просто апокрифом, а своєю священною книгою. Нажаль, ця книга має безліч версій, які дуже суттєво відрізняються одна від одної. Єдиним аутентичним примірником вважається рукопис, захований тамплієрами у ХIV столітті у гірських печерах Лангедока. Та і той є нічим іншим, ніж копією, переписаною з першоджерела нині втраченого.
• І ти сподіваєшся отримати достовірну копію з копії?
• Саме так.

Ліфт зупинився і двері нам відчинив серйозний хлопчина років чотирнадцяти у білій сорочці з краваткою-метеликом.

• Доброго ранку, – привітався він, – доктор Багратіон чекає на вас.

Він провів нас по товстому червоному килиму, повз діжок із пальмами та репродукцій (чи оригіналів?) картин нідерландських майстрів до сходів, які по пологій дузі підіймались вгору. Перед ними юнак зупинився та зробив жест, запрошуючи нас підійматись вгору.

Увійшовши до апартаментів господаря я зрозумів, що знову виявився заручником своїх стереотипів. Я очікував побачити кімнату, де стелажі височіють до самої стелі, і доктор Багратіон, – ексцентричний сивочолий дідусь, – злізе з пересувної дробини та шкутильгатиме нам назустріч, жаліючись на хвору спину.

У пентхаусі, звідки відкривався дивовижний панорамний вид на ранкові Черкаси, не було жодної книги. Приміщення було заставлене статуетками, торшерами, вазами з гілками орхідей, і на мій смак (хоча не будучи дизайнером впевнено заявити це я не міг), було навіть трохи перевантажене елементами декору, однак тут не було ані книжних полок, ані книжних шаф. На трьох столиках, що були тут в наявності не лежало не те що книжок, а навіть журналів чи газет.

Побачивши нас, з кушетки підвелась білявка років тридцяти у напівпрозорому пеньюарі – оскільки це була єдина присутня окрім нас людина, то я зрозумів, що це і є доктор Багратіон.

• Доброго ранку. – білявка простягнула руку, але тримала її не так, щоб її цілували, а так, щоб обмінятися рукостисканнями, що я і зробив. – Глафіра Багратіон, доктор культурології, голова Черкаського ковену. Можна просто Черкаська відьма чи доктор Багратіон.
• Тимур. – коротко відповів я, намагаючись не видати свого спантеличення.
• Що привело вас до мене у такий ранній час? – задаючи питання Глафіра дивилась лише на вампірку.
• Хочу вимагати погасити борг. – відповіла Нонна. Надто різко, як на мене.
• Тобто ти хочеш сказати, що вам потрібна моя допомога? – доктор Багратіон посміхнулась лише одними губами.
• Так. – видавила з себе вампірка. – Мені потрібен Апокаліпсис Іуди. Дай мені його, і я піду.
• Такі питання так швидко не вирішуються. – відьма скривила куток рота. – Сідайте, поспілкуємось, я вип’ю кави щоб прокинутися, – я не звикла так рано прокидатись.

У повітрі повисла тиша. Я дуже хотів їсти, і від кави б теж не відмовився, тому сподівався, що Нойнтоттер не буде вередувати.