Розділ 50. Щось сталося…

Равеліна почекала кілька хвилин, щоб дати подіям, які зараз розгортаються в кімнаті вискочки з іншого світу, дійти до піку. А потім вирушила до покоїв Вільгельма.

Можливо, варто було й цю частину роботи теж довірити Сабі, щоб навіть тіні підозр не впало на Равеліну, але вона не змогла встояти перед спокусою особисто привести Вільгельма до покоїв землянки і подивитися на його реакцію. Насолодитися тим, як він почервоніє від побаченого, як захоче задушити обох: і брата, і цю плюгавку, що бісики йому пускала. Нехай зрозуміє нарешті, що являють собою ці мерзенні невиховані дівки з Землі. Тоді почне цінувати вишуканість та витонченість таких леді як Равеліна.

Вона постукала в його двері. Цікаво, чи Вільгельм спить? Він відкрив майже відразу — значить не спав.

— Що вам треба, міледі? — спитав не дуже ввічливо, ще й зиркнув непривітно з-під лоба.

Нічого, вона приручить його. Навчить бути милим.

— Вибачте, що потурбувала в таку пізню годину, мілорде. Просто не знала, до кого ще звернутися. А ви такий доблесний лицар...

— Будьте ласкаві, поясніть коротше, — роздратовано перебив він.

Равеліна відчула, як Вільгельму не терпиться якнайшвидше позбутися гості. Досада обпекла груди. Але вона жодним рухом не показала цього.

— Я щойно випадково проходила повз покої леді землянки, яку ви з лордом Феліксом охороняєте, і почула дуже дивні звуки, що лунають з її кімнати. Мені здалося — їй недобре, — Равеліна додала в голос занепокоєння. — Вона так голосно стогнала.

Вільгельм миттєво напружився.

— А що Фелікс? Чому він не зайшов перевірити, що з нею?

— Бачте, мілорде, Фелікса на місці не було. Може, він відійшов з якогось екстреного питання…

Більше говорити нічого не довелося. Вільгельм схопив шпагу і стрілою вискочив з кімнати. Равеліна, підібравши спідниці, побігла за ним. Їй не хотілося пропустити жодної хвилини захоплюючого дійства, яке зараз має розпочатися.

Дуглас підходив до покоїв Його Величності дуже задоволений собою. Равеліна, як і обіцяла, все зробила сама. От-от чужорідне дівчисько буде скомпрометоване в очах короля. Дугласу це не коштувало жодної копійки. Равеліна намагалася розвести його на купівлю зілля, але він спритно відкрутився. Вирішив зробити так, бо бачив, що леді настільки зла на кривдницю, що й сама чудово розшукає необхідну суму, щоб помститися.

Останніми днями у Дугласа і так нерви були напружені. Ерланд вимагає звіт про поточний стан скарбниці, щоб оцінити суму, яку можна буде безболісно виділити на будівництво водолікарні в Гірській провінції. Але Дуглас поки не встиг повернути в скарбницю кошти, які йому довелося вилучити звідти, щоб виплатити свій борг. Король, звичайно, помітить нестачу.

Однак після сьогоднішнього скандалу, імовірно, йому буде не до Дугласових звітів. Коли Ерланд побачить, що витворяє ця земна вискочка, напевно звільнить її з посади Радниці і, головне, скасує рішення, яке було прийнято під її впливом — про виділення коштів на будівництво цієї бісової водолікарні.

Дуглас постукав у двері кабінету короля. Він знав, що Ерланд все ще там, адже просив сьогодні свою людину простежити за переміщеннями Його Величності. І слуга доповів, що з моменту, як із кабінету вийшла доставлена ​​сьогодні до Тай-Наїлю друга землянка, король залишався на місці і нікуди не виходив.

— Ваша Величносте, дозволите? — зупинився скарбник на порозі.

— Чого тобі? — Король був похмурий. Останніми днями він весь час був чорніший за грозове небо. — Приніс звіт?

— Звіт поки не готовий. Інші обставини змусили мене прийти до вас у таку пізню годину.

— Ну?

— Я знаю про ваше особливе ставлення до леді землянки, вашої Радниці. І про те, що ви приставили до неї охорону, тому що побоюєтеся за її безпеку. Не люблю доносів, але факт залишається фактом. Щойно проходив повз її покої і не помітив на посту ні лорда Вільгельма, ні лорда Фелікса.

Коли Дуглас заговорив про іншосвітянку, король напружився.

— Можливо, вона вийшла з покоїв, ось лицарі й пішли за нею.

— Боюся, що вона всередині. З кімнати долинають дивні звуки. Якісь шарудіння і навіть стогін. Я не наважився турбувати її в таку пізню годину, але занепокоєння змусило мене порадитися з вами, може запросити до неї лікаря?

Ерланд спав з лиця і, відштовхнувши з дороги Дугласа, вискочив з кабінету. Дуглас побіг за ним. І хоча комплекція не дозволяла пересуватися так само швидко, як це робив король, але скарбник робив все можливе, щоб не сильно відстати. Хотілося побачити на власні очі кожну деталь, про яку завтра шумітиме весь двір.

Надя зайшла до замку і пішла коридорами, намагаючись вгадати, де зараз Ерланд. В особистому кабінеті чи у своїх покоях? Інтуїція підказувала, що він досі у кабінеті. Але як би там не було, спочатку потрібно було звернути в ліве крило.

У замку в такий час доби вже було тихо. Тому Надю здивували звуки кроків, які долинули з того боку, де були її покої. Точніше, це навіть були не кроки — складалося враження, що біжить стадо слонів. Ну гаразд, не стадо. Але не менше ніж чотири особини. Інстинкт змусив перевірити, що там сталося.

Щойно звернула до свого коридору — обімліла. Побачила, як до дверей її покоїв підбігають з одного боку Вільгельм, з іншого Ерланд.

Останній у нестямі від гніву прогарчав:

— Чому не на посту?!

За Вільгельмом з дивовижною швидкістю гналася Равеліна. А за спиною короля виднівся захеканий від швидкого бігу скарбник. Що сталося з Мариною? Чому навколо дверей покоїв така метушня? Страх за подругу змусив з усіх ніг припустити до епіцентру подій. Ерланд і Вільгельм заскочили до кімнати майже одночасно, за ними Равеліна, потім Дуглас і слідом Надя, чиє відставання склало буквально кілька секунд.