Розділ 47. І так згодиться

Надія та Марина з півгодини інстинктивно оминали головну тему — причину, через яку Марина тут з'явилася. Але коли земні новини закінчилися, Надія наважилася першою:

— Марино, ти коли дізналася, що стала обраницею місцевих зірок?

— Ой, Наде, будь ласочка, не говори так піднесено. Я й досі до кінця не можу повірити в усю цю пишномовну нісенітницю. Мене Фредерік та Алісія три тижні тому знайшли і стали переконувати. Мовляв, так і так — ти маєш стати дружиною короля. Я їх, звісно, ​​відправила в далекі гори. Але вони не давали мені спокою. Загалом, вміють ці дивні люди переконати. Я й подумала, а чому б ні? Варто хоч подивитися на цього хваленого короля, перш ніж відмовлятися. В будь-якому разі він буде кращий, ніж мій колишній. Вони мені такі — мовляв, як добре, що ви згодні. Не турбуйтеся, його до вашого приїзду психолог підготує. Я їм — та я ж і сама психолог — кого хочеш підготую. А вони мені — ні, так можна все зіпсувати. І давай заливати про те, що якщо раптом їхній племінничок від мене відмовиться, то, мовляв, чекай кари небесної. Я навіть не знала, що найнятий ними психолог — це ти. Вони мені лише сьогодні перед переміщенням сказали. Я так зраділа.

Ну от, картина потроху вимальовується. Надю мучили змішані почуття. Так хотілося опинитися на місці Марини, і дика досада брала — ну чому вона? Що зірки в ній такого розгледіли, чого в Наді немає? Але, з іншого боку, радісно було, що це Марина, а не якась фіфа. Маринка — вона хороша. Стомлена трохи від минулих своїх стосунків, розчарована в чоловіках. Колишній романтик, що перетворився на циніка. Зате проста і бойова.

— Гаразд, — зібрала волю в кулак Надя. — Давай я покличу прислугу, щоб допомогла тобі переодягнутися та поведу знайомити з королем.

— Жартуєш? — обурилася Марина. — Ось так одразу?

— А чого тягнути? Познайомлю вас, та й вирушу додому. Скучила вже за бабусею.

— Е ні-і-і. Ти хоча б мене спершу нагодуй, розкажи, як тут усе лаштовано, — Марина обвела руками простір навколо себе. — А то додому вона зібралася. А як же я? І взагалі, хто мені психологічну підтримку надаватиме? Може, цей місцевий владика — тиран якийсь, темний злобний владний деспот, як у фентезійних книжках.

Знала б Марина, чого Наді коштуватиме дивитися, як вони тут з Ерландом притираються одне до одного, закохуються одне в одного. Ні. Нехай сама розбирається. Надя таких тортур не витримає.

— По-перше, ти сама психолог. А по-друге, ніякий Ерланд не тиран. Мужній впевнений та надійний. Коротше кажучи, скеля.

А ще ніжний. Але про це Марина сама дізнається з часом. І від цієї думки стало якось особливо гірко.

— Наде, ти чого, — примружилась Маринка. — Ти якась не така, не зрозумію — трагічна, чи що?

— Тобі здалося.

— То як , давай перекусимо, га? Заразом поговоримо, розберемося що до чого. Я сьогодні ще з самого ранку нічого не їла. Мене Базиль, можна сказати, з ліжка витягнув.

Ну, поїсти це святе. Голодом морити Марину, яка і так досить худа — це порушення прав людини.

— Тоді ходімо до мене, — потягнула Надя подругу до своїх покоїв.

І хоча Маринині покої особливо нічим не відрізнялися, але у себе Надії буде якось комфортніше. Та й можна буде покликати Лізі, щоб обід накрила. А кого Маринці у помічниці виділили, ще невідомо. Буде на джинси коситися як ненормальна. А Лізі вже звикла до всього.

Лізі, хоч уже до всього і звикла, але все одно, коли накривала столик біля вікна, косилася на Марину з неприязню. От прямо дірку в ній пропалювала. Напевно подумки всі найстрашніші прокляття промовила: і про мухомори замість волосся, і про ніс, що має відвалитися.

От яка вона віддана. І не боїться, що майбутня королева може їй потім ці косі погляди пригадати. Ех, забрати б Лізі з собою на Землю. Допомогти пройти навчання на факультеті готельно-ресторанного бізнесу. І стало б одним висококласним фахівцем та гарною людиною на Землі більше. А у Наді б така вірна подруга була.

— Наде, а чого це вона на мене так зиркала? — поцікавилася Марина, коли Лізі вийшла. — Наче я їй з минулого року три гривні заборгувала.

— Марино, Лізі — чудова. Тільки зараз у прострації. Понавигадувала собі, що це я майбутня королева, а тут ти. Звикнути їй треба до цієї думки.

— О-о-он воно як, — посміхнулася Марина. — Тоді зрозуміло. Ну, розповідай, хто тут ще моїй появі не радий.

— Та всі раді, — запевнила Надя.

— Так я тобі й повірила, — Марина з апетитом почала розправлятися з курячим стегном. — Слухай, а що це за парочка блондинів, які за тобою постійно ходять скрізь і біля дверей чергують?

— Мої бодігарди. Фелікс та Вільгельм.

— Овва! А мені таких виділять?

— Попросиш у Його Величності — виділять.

— Я б тоді в тебе того, молодшого, забрала. Такий няшний.

— Марино, — обурилася Надя. — Ти тут наречена Ерланда, взагалі-то.

— Та пам'ятаю я, пам'ятаю, — Марина поклала собі на тарілку добавку. — Гаразд, розповідай про нареченого. Який він? Нічогенький?

Який? Надя раптом зрозуміла, що не зможе сказати жодного слова. Бо не хоче. А якби навіть захотіла, то не змогла б. Вона відразу видасть себе. Тому що не може говорити про нього беземоційно. Тому що перед очима стоїть їхній останній сеанс. Розказана ними одна на двох казка. А потім довгі пристрасні поцілунки. Його палке бажання і слова Семюелли, що знову спалахнули в голові «Не роби цього!», що змусили знову відштовхнути його.

— Надіє, та що з тобою коїться? — Марина відсунула тарілку. — Ти сама не своя. У тебе щось із ним було? Ти закохалася?

От що робити, коли твоя подруга психолог, і знає, як інтерпретувати кожен рух твоїх мімічних м’язів?

— Ще чого!

— Наде, — Марина потягнула її за руку, вивела з-за столу і примусово штовхнула на ліжко. Та й сама влаштувалася поряд.

Вони лежали, дивлячись у стелю, і королівські покої раптом ніби звузилися до звичного тісного простору. Наче це вони зараз знову у їхній крихітній кімнатці в гуртожитку.