Розділ 46. Обраниця зірок

Лізі прийшла зі сніданком чорніша за грозові хмари.

— Подейкують, Його Святість Магістр Базиль вирушив по наречену Його Величності і за годину вони будуть тут.

Вона гримнула підносом об столик різко і незграбно, чого за нею ніколи не було помічено, і сіла на ліжко до Надії.

— Міледі Наде, ви тому в останні дні така сумна? Знову всю ніч плакали? Ви його кохаєте, чи не так?

Лізі обняла свою підопічну, притиснула до себе і почала говорити гаряче і плутано:

— Мені байдуже, що там напророкували ці бездушні зірки. Для мене ви моя королева. І я знаю, для Його Величності теж. Я знаю, що і він вас кохає. Я ж бачу його погляди, спрямовані на вас.

— Лізі, — Надя щосили стримувалася, щоб не розплакатися. Врешті-решт, скільки можна ревіти? — Майбутня королева Тай-Наїля скоро буде тут. Упевнена, ти її полюбиш. Усі полюблять. І Його Величність також.

— Чути про неї не хочу! Нехай у неї мухомори на голові замість волосся ростуть, нехай у неї...

— …бородавковий ніс відвалиться? — У Наді навіть знайшлися сили посміхнутися. — Що ж ти така немилосердна до короля? Таку «красуню» хочеш йому у наречені підсунути.

— Упевнена, вона і без моїх прокльонів потворна. — в очах Лізі бриніли сльози. — Я так сподівалася, що це ви.

Добра віддана душа Лізі. Вона все стискала і стискала в обіймах свою підопічну. І Наді передавалися її емоції. Також раптом захотілося, щоб та, кого вибрали небеса, виявилася страшною, як місцеві болота. Але Надія швидко засоромилась своїх думок. Нехай краще обраниця зірок має якомога більше переваг, щоб Ерланду було за що її покохати. Щоб припинилися його муки.

Хто ж вона таки — ця наречена Його Грізної Величності? Сьогодні Надя нарешті побачить її.

— Так, Лізі, годі сліз. Давай снідати. А потім допоможеш мені одягнутися. Потрібно встигнути до повернення Базиля, треба бути у формі.

— Встигнемо, — стрепенулась Лізі. — Ви будете у найідеальнішій формі. Я про це подбаю.

І вона подбала. Сукня ніжного персикового кольору — все як має бути: пишні спідниці і туго затягнута талія — ​​така, що, здається, можна обхопити долонями. Волосся укладене у високу зачіску, але з парою залишених по скронях локонів, туфлі — вузенькі човники — сама витонченість. Ну і над Надиними кругами під очима Лізі теж попрацювала. Врешті-решт, із покоїв вийшла писана красуня (за місцевими канонами). Надя сама не розуміла, навіщо так вбралася, якщо її чекає зустріч із землянкою, для якої вся ця мішура виглядає в кращому разі як костюм для театральної вистави.

Надя пройшла коридорами до покоїв Базиля у супроводі двох вірних лицарів (сьогодні брати чомусь знову чергували вдвох). Постукала, але не почула звуку через стукіт власного серця.

Магістр відчинив двері і ввічливим поклоном голови запросив заходити. На обличчі — звичайна світла напівусмішка, але очі сумні.

— Де вона? — запитала Надя, обвела кімнату поглядом, але не помітила нікого крім господаря.

— Відпочиває після переміщення у відведених їй покоях. Але дуже хоче якомога швидше вас побачити. Ходімо, проведу.

Дивно. Чого б їй рватись скоріше побачити Надю, а не нареченого, наприклад?

Базиль галантно підхопив під лікоть і вивів у коридор, прямуючи назад у те крило, де мешкала сама Надія.

— Хто вона? Ви казали — не знаменитість. Але скажіть хоч кілька слів, — попросила Надя — хотіла морально підготуватися до зустрічі.

— Вона майбутній психолог, як і ви.

— Он як? — здивувалася Надія. — Який збіг.

— Це не зовсім збіг. Вона ваша сусідка по кімнаті у гуртожитку — Марина.

— Що???!!!

Надя мимоволі зупинилася. У неї, мабуть, аж локони стали дибки від подиву. Але вона швидко згадала про любов Базиля до шокуючих розіграшів. І видихнула з полегшенням:

— Це знову жарт?

Як же їй бракуватиме цього лукавого жартівника, коли повернеться додому.

— Ні. Зірки справді вказали на неї, — у голосі Магістра не чути ні тіні іронії.

І раптом картинка в голові Наді склалася. Так ось чому саме її обрали підготувати Ерланда до шлюбу із землянкою. Не за особливі досягнення в галузі психології, а як людину, близько знайому з майбутньою королевою. Надія ще не встигла додумати цю думку до кінця, як двері кімнати, сусідньої з її покоями, відчинилися, і звідти вискочила Марина, власною персоною. У Наді защеміло в грудях від того, яка вона була до болю земна: у джинсах, жовтій короткій кофтині, що залишає неприкритою смужку шкіри над ремінцем, з чубчиком бозна навіщо пофарбованим в рудий колір, з нейл-артом на нігтях і неймовірними сережками у вухах.

Надині бодігарди навіть на якийсь час втратили свою звичну незворушність на обличчях.

— Надійко, це справді ти? — Розсміялася Марина, розглядаючи Надю так само уважно, як Надя її. — Отакої!

Вона кинулася обійматися, і Надя теж радісно притиснула її до себе. Господи, Маринка, жива Маринка, ніби щойно прийшла з чергової пари. І на мить забулося, за яких дивних обставин вони зустрілися. І Надія відчула, як сильно скучила.

— Мені стільки всього треба тобі розповісти, — потягнула Марина подругу до відведених їй покоїв. — Уявляєш, Женька Пелех з Іллюхою помирилися. Подейкують, уже і заяву до РАГСу подали. А Карина на заочне переходить — виявляється, дитину чекає. Вже на п'ятому місяці.

У Наді аж голова пішла обертом від цієї такої земної інформації. Вона слухала і не чула. Вона дивилася на Марину, з якою три роки в одній тісній кімнатці прожили, і в голові не вкладалося, що ось це вона і є — таємнича обраниця Тай-Наїльських зірок.