Розділ 43. Життя драматичніше за казку

Подумати простіше, ніж зробити. Надя проплакала решту ночі. Вкотре пошкодувала, що немає поруч Марини. Надії потрібен був хтось, хто б гарненько струснув її. Вибив дурниці з голови. Вибив цю підлу думку «Я не хочу віддавати його нікому». Наче він хоч колись належав їй. Наче вона від початку не знала, що він призначений інший.

Лізі, що прийшла зі сніданком, ледь у переднепритомний стан не впала, побачивши Надині червоні очі і фіолетові мішки під ними.

— Що з Вами зробила ця віщунка?! Навела прокляття, пристріт? Що? Як стара карга посміла? Та я сама на неї такі нещастя наведу! Піду до того сліпого діда, в ноги йому впаду, благатиму, щоб він на неї скверну наслав, щоб у неї її бородавчастий ніс відвалився! Щоб вона жаб'ячою шкірою вкрилася, щоб у неї мухомори на голові замість волосся росли!

— Лізі, — Надя притиснула помічницю до себе. Відчула, заплющивши очі, аромат ранку, свіжої випічки, надії, що ще все може бути добре. — Ніхто на мене нічого не насилав. Це я просто не виспалася.

— Ой, ні, — замотала та головою, — боюся, щось із вами не так.

Та все не так. Але Надя вже придумала, куди вирушить відразу після сніданку. Вона ще раз поговорить з астрологом. Минулого разу він був таким неконкретним. Так нічого чітко й не сказав. Перш ніж прийняти остаточне рішення, їй треба переконатися, що є якась реальна небезпека в тому, якщо король одружується не з визначеною зірками дівчиною. Що там за напасть? Що там за біди, які мають звалитися на Тай-Наїль, якщо монарх проігнорує волю небес? Чи такий страшний біс, як його малюють? Може, це все середньовічні забобони? Звідки це правило взагалі взялося? Ким воно придумане? Хтось перевіряв, що все справді так?

— Лізі, принеси, будь ласка, свого зілля бадьорості. І щось до сніданку ситніше. Мені потрібне смажене курча.

Ні, це, мабуть, занадто.

— Половина смаженого курчати, — виправилася Надя. — Сьогодні буде важкий день. Сили мені знадобляться.

Зрадівши, що підопічна не збирається корчитися від насланого пристріту, а виявляє ознаки здорового апетиту, Лізі радісно помчала виконувати завдання.

Підкріпившись курятиною і не тільки, Надія мужньо витерпіла процедуру одягання та замазування синців під очима місцевою косметикою, і одразу ж попрямувала до Південної Вежі до Його Святості астролога Освальда. Вона, звісно, ​​пам'ятала, що до нього на кривій козі не під'їдеш, що без попередньої домовленості він нікого не приймає. Віддає перевагу своїм припорошеним пилом таблицям і картам замість спілкування з людьми. Але вона була налаштована рішуче. Поки він з нею не поговорить, вона не дасть йому спокою. Що там роблять протестувальники? Прикує себе до батареї центрального опалення наручниками. Гаразд, тут немає ніяких батарей центрального опалення, але Надя зорієнтується по ходу.

— Зачекайте на мене тут, у мене приватна розмова, — сказала вона Феліксу, що йшов за нею.

Тепер вони з братом охороняли Надю по черзі. Той кивнув незворушно, як справжній бодігард, і став у стійку біля входу в вежу.

Гвинтові сходи здалися якимись нескінченно довгими — ніби спеціально були задумані такими, щоб з кожною сходинкою забирати трохи рішучості, і у того, хто дістався самого верху, вже зникало бажання спілкуватися з господарем вежі. Але у Наді таке бажання не пропало. Вона постукала у двері кабінету — тиша. Наполегливо зробила це ще і ще раз. Результат той самий. Зазирнула всередину — нікого.

Значить, астролог ще вище, на самому даху, у своїй обсерваторії. Надя подолала ще кілька прольотів нескінченних сходів і опинилася біля дверей на дах.

Освальд очікувано не відгукнувся на стукіт. Ну і нічого — Надя увійде так.

— Ідіть геть, — астролог сидів біля величезного телескопа і дивився в об'єктив. — Не бачите, ви мені заважаєте?

Цікаво, що можна роздивитися у телескоп вдень? Ні, цей трюк у Освальда не спрацює.

— Ваша Святосте, мені дуже треба з вами поговорити.

— Ні, йдіть.

— Зрозумійте, це дуже важливо для мене.

— Нічого не хочу чути! — він уперто дивився у трубу.

— Ну чому? Хіба вам складно приділити мені півгодини? — Надя вирішила пройти вглиб обсерваторії, хоч її й не запрошували.

— Негайно вийдіть! — у голосі проскочили панічні нотки.

— І не подумаю! — вона, навпаки, наближалася до Освальда.

Захопила по дорозі стілець і поставила його настільки близько до стільця, де сидів астролог, наскільки дозволяло обладнання телескопа. Після чого вмостилася, перегородивши астрологу шлях до втечі, якщо така думка раптом прийде йому в голову.

— Ідіть! — він майже благав. — Я вас прошу, йдіть.

Освальд нарешті відірвався від телескопа і подивився на непрохану гостю. Їй стало моторошно. В його очах стояли сльози.

— Ваша Святосте…

— Ви навіщо прийшли? Просити мене зробити те, про що я вже одного разу пошкодував? Ні, ні і ще раз ні!

Про що це він? І хоча його нижня губа тремтіла, а з куточків очей скочувалися сльозинки, погляд був зовсім ясним. Осмисленим і... нещасним. Минулого разу Освальд здався Наді злегка божевільним ученим, але це була чи то маска, чи то спосіб оборони, а тепер вона бачила перед собою людину при здоровому глузді, цілком адекватну, але вбиту, придушену тяжким вантажем. Давнім вантажем колись скоєного гріха, про який Надя, однією своєю присутністю, чомусь нагадує йому.

Вона відчувала, що він готовий розкритися їй. Полегшити душевні страждання, виливши біль в одкровення. Він доведений до того стану, коли тримати в собі свою провину вже немає сил. Надя бачила всі ознаки того, що зараз чоловік заговорить. Не дарма вона психолог.

— Це було давно, понад двадцять років тому. Вони обоє прийшли до мене. Вони обоє просили. Я не встояв.

Освальд промовив це і якось миттю змарнів. Зіщулився. Йому полегшало, що сказав те, що просилося бути сказаним. Але йому стало важче від яскравих спогадів, що спалахнули в голові.

— Хто просив?