Розділ 41. Казка про трьох сестер

Надя скористалася запрошенням — пройшла до столу та сіла навпроти Семюелли. Страх досі не відпускав. Обличчя господині було спокійним — ані тіні загрози чи зловісної усмішки, але очі… великі, широко розплющені очі горіли безумством. Може, не дарма про неї ходять чутки, що після пожежі вона з’їхала з глузду. Чи ці диявольські іскри, що стрибають у її зіницях, лише відображення полум'я свічки? У будь-якому випадку потрібно заспокоїтися і говорити якомога беземоційніше.

— Семюелло, ви хотіли про щось мене попередити? — рівним привітним голосом, ніби розмовляє з пацієнтом, запитала Надя.

— Так, — однозначно відповіла господиня.

Надія дала їй час самій почати викладати суть без додаткових запитань. Пауза допомогла. Семюелла продовжила:

— На цьому світі залишилася єдина людина, яка мені дорога — Ерланд. Долі було завгодно, щоб у мене не було своїх дітей, але Ерланд мені як син. Я люблю його, як не кожна мати здатна любити рідну дитину. Я хочу, щоб він був щасливим. На його долю і так випало забагато випробувань. Я не допущу, щоб йому завдали болю, — і все-таки в її тихому голосі Надя вловила погрозу.

— Я не збираюся завдавати йому болю, — вирвалося щиро і гаряче. Набагато імпульсивніше, ніж хотілося б. Як легко, виявляється, спровокувати Надю на емоції, коли йдеться про Ерланда.

— Я теж не збиралася, — з грізною гіркотою перебила Семюелла. — Іноді ми мимоволі приносимо нещастя коханим.

Надя здогадалася, що зараз господиня говорить про щось своє. Про те, що сталося двадцять років тому.

— Подейкують, ти майстриня розповідати казки? — Семюелла піднялася і попрямувала вглиб кімнати, в ту її частину, яка була погано освітлена. — А хочеш послухати мою?

Було помітно, що рухи даються їй нелегко — вона слабка. Але все ж таки її спина була ідеально прямою, а хода граціозною. Надя почула шум рідини, що ллється. Семюелла повернулася до столу з двома чашками, над якими клубилася пара.

— Це чай з болотяних ягід, — вона поставила напій перед Надею. А потім опустилася на стілець і сьорбнула зі своєї посудини. — Добре відновлює сили.

Надя теж зважилася відпити трохи. Правду кажучи, в горлі сушило. Вона не боялася, що чайок виявиться з якимось підступом. Вже якщо Ерланд не побоявся залишити Надю наодинці зі своєю тіткою, значить, впевнений — та не заподіє гості шкоди.

— Моя казка про трьох сестер, — почала Семюелла, коли зробила кілька ковтків. — Усі три молоді та надзвичайно вродливі. Вони зі старовинного роду. Дуже знатного та шанованого у всьому Тай-Наїлі.

Казка, звісно, — ніяка не казка. Надя здогадувалась, яких трьох сестер має на увазі Семюелла: себе, покійну королеву Дайану — матір Ерланда, та його тітоньку Алісію.

— Їхній рід настільки поважний і великий, що, як правило, зірки пророкували майбутньою королевою Тай-Наїля когось із його представниць. Ніхто не сумнівався, що і цього разу стати дружиною короля судилося одній з трьох красунь-сестер.

— Інтрига полягала лише в тому, яка саме із сестер розділить з Його Величністю трон? — здогадалася Надя.

— Інтрига була, але не для старшої сестри. Рід, про який ми говоримо, мав ще одну особливість. Споконвіку старша дочка в сім'ї успадковувала особливі здібності — дар передчуття. Цей дар підказував їй, що королевою стане вона. І вона готувалася взяти на себе цю відповідальність. Обв’язок не обтяжував її. Вона відчувала радість від того, що їй судилося пройти по життю з королем рука в руку, розділити всі радості та труднощі.

— Вона була в нього закохана?

— Так. Усі три сестри були в нього закохані. А як можна було не любити такого чоловіка? Він був концентратом мужності та сили. Він був впевненим та мудрим. Він здавався їй непохитною монументальною скелею, надійною та величною.

У Наді тремтіння пробігло тілом від того, як Семюелла описувала батька Ерланда. Схоже, син успадкував багато його рис.

— Отже, старша сестра щаслива і з завмиранням серця чекає на день, коли королівський астролог озвучить волю небес. Але чим ближче цей день, тим їй стає тривожніше. Її щастя затьмарене. Вона зауважує, що король закоханий. Але закоханий не в неї, а в молодшу сестру Дайану. Якось старша сестра ненароком застає їх у альтанці, вони пристрасно цілуються.

— Її серце було розбите?

— Так, — Семюелла замовкла. Її очі відкрилися ще ширше. Блиск став ще більш божевільним. — В один день життя було зруйноване. Вона плакала довго і гірко. Їй треба було жити з чоловіком, якого кохаєш і водночас робиш нещасним, адже його серце належить іншій.

— Але ж вердикт астролога виявився зовсім не таким, на який чекала старша сестра?

— Так. Це було ще одне потрясіння. Передчуття обдурили старшу сестру. Королівський астролог назвав обраницею зірок молодшу Дайану. На той час уже весь двір знав, що король і Дайана пристрасно закохані одне в одного. І тому радості не було меж.

— А що було тоді зі старшою сестрою?

— Вона теж намагалася радіти. Справді, намагалася. Незважаючи на гіркоту, їй ніколи не судилося бути з коханим. Вона заспокоювала себе тим, що зате він буде щасливий, як і молодша сестра. Адже сестри любили одна одну, хоч і були мимовільними суперницями.

— Вона хотіла радіти за сестру та коханого, але у неї все ж таки не вийшло? Ненависть оселилася у серці?

Чашка раптом випала з рук Семюелли. Глухо вдарилася об стіл, перекинулася. Залишки чаю розлилися на поверхні.

— Саме так усі й подумали, — сказала вона з гіркотою.

Надя підскочила:

— Де у вас серветки? Я допоможу прибрати.

— Сядь, — скомандувала господиня.

Вона різко провела всією рукою по столу, скидаючи на підлогу і чашку і залишки чаю. І стільки було в цьому русі розпачу, стільки дикої туги.

— Я любила і Дайану, і короля, хіба могла я бажати їм зла?! — надсильні емоції змусили Семюеллу відкинути алегоричність і заговорити від свого імені. — Я їх любила! ЛЮБИЛА! Але не могла за них радіти. Мій дар — він не давав мені спокою, вивертав душу, підказуючи, що трапилося щось не те, що молоде подружжя чекає біда. Я передчувала ту пожежу, але ніхто мені не вірив. Вважали, я збожеволіла від нещасного кохання і спеціально хочу наслати прокляття. А потім, коли мої пророцтва справдилися, я вже й сама стала сумніватися, чи вмію поводитися зі своїм даром. Чи я мимоволі прокляла тих, кого любила? Я перебралася сюди, в глухі болота, куди ніхто не наважиться зайти, щоб більше нікому ніколи не завдати шкоди. Мене ніхто не шукав, не кликав назад. Усі вважали, що так буде краще. І лише Ерланд, коли виріс, знайшов мене. Тільки він відтіняв мені останні роки похмурого життя.