Розділ 40. Демони родом з дитинства

У призначений час Надя вийшла зі своїх покоїв. Охорона вже була знята. Тепер і бідолаха Вільгельм відіспиться. А замість нього стояв Ерланд. Спасибі йому за пунктуальність.

"Я жаба, холодна байдужа жаба", — повторила кілька разів про себе Надя. І навіть уявила це слизьке зелене земноводне створіння, за своєю природою байдуже до будь-якої людської особини чоловічої статі і до даного конкретного індивіда зокрема. А що — працює. Принаймні ця мантра допомогла пережити фірмовий королівський погляд знизу вгору.

Сьогодні Надя була екіпірована повністю у земний одяг — джинси, светр, кросівки. А в чому ще їй їхати на болота? У бальній сукні та на підборах? Його Грізна Величність Надин прикид не прокоментував — і за це йому теж велика вдячність.

Він вивів її до воріт, біля яких чекав рудий неосідланий жеребець. Надія глянула на тварину з побоюванням. Вона здогадувалася, чому на ньому немає сідла. У такий спосіб його підготували для двох наїзників. Надя читала якось, що це тільки у фільмах і казках у якийсь критичний момент, тікаючи від погоні, пара сідає в одне сідло і бадьоренько скаче щастю назустріч. Насправді ж в одному сідлі удвох їхати незручно, якщо не сказати — неможливо. От сідла і немає — значить, задумано, що жеребець повезе двох. Тобто, виходить, Ерланд має намір посадити Надію на спину цієї рудої коняки з добродушною мордою, і сам видереться поруч?

— Більшу частину шляху можна проїхати верхи, — підтвердив здогад Наді король.

— Я воліла б прогулятися пішки.

Він зміряв її глузливим поглядом.

— Пішки ми дістанемося туди тільки вранці. А чого ви злякалися?

Чого Надя злякалася? Чи допоможе їй її мантра про жабу, якщо доведеться їхати, притулившись до Ерланд? Але йому вона, звісно, ​​озвучила іншу версію:

— Ніколи не їздила верхи.

— От усе ви, земні дівчата, знаєте, всього навчені, а такого елементарного вміння не маєте.

Знову чути жартівливі нотки в голосі. Зрозуміло. Отже, Надя взяла на озброєння холодність, а Ерланд вирішив перемогти незручність, яка виникла після їхнього поцілунку, глузуванням. Що ж, теж варіант.

Король спритно застрибнув на коня і легко підсадив Надю. «Я жаба, я жаба, я жаба… я не відчуваю, надійну твердість його грудей, до якої тепер притиснута спиною… не відчуваю його гарячого дихання… не відчуваю міцних рук, що обхопили за талію… я жаба».

Тай-Наїльське нічне світило сьогодні працювало справно. Гарно освітлювало дорогу блакитним світлом. Ліс таємниче мовчав. Був суворий, насуплений, невдоволений, що вершники потривожили його спокій, але усе одно все здавалося казково прекрасним. І щоб придушити романтичний настрій, що підступав до горла, Надя почала розмову. Тепер, коли Ерланд сам везе її до віщунки, можна сподіватися, що він відповість на її запитання?

— Ваша Величносте, чому ви їздите до неї так часто? Подейкують, раніше ви відвідували лісову мешканку набагато рідше.

— Вона захворіла.

— Щось серйозне?

— Не знаю. Вона не хоче підпускати до себе лікарів. Лікується сама. Та й не кожен лікар наважиться її оглянути.

— Чому?

— Хіба ви не знаєте? — знову глузування. — Адже хтось так добре забезпечив вас чутками. Хіба вам не розповіли, що вона приносить нещастя і може запросто проклясти весь рід до сьомого коліна будь-кого, хто навідається до неї без запрошення?

— Це зараз був докір, що я слухаю поголос і вірю чуткам? — Надя і не старалася — лід сам проскочив у голосі. — А що мені лишалося, коли інформацію з перших вуст отримати було неможливо? Ви вперто мовчали.

— Так. Мовчав, — від глузування не лишилося й сліду. — Я не хотів вплутувати вас в історію двадцятирічної давнини. Трагічну історію.

Надя миттєво зрозуміла про що мова. Про пожежу, в якій загинули батьки Ерланда. Для нього досі це болісна рана. Еге, Наде, а ще психолог називається. От із чим пов'язані поїздки Його Величності — могла б і здогадатися. Хіба вона не знає, що всі наші демони, які переслідують усе життя, — зазвичай родом з дитинства. Король дитиною переніс страшне потрясіння. Скільки мужності знадобилася юному Ерланду, щоб впоратися з горем, що навалилося на нього, і водночас із відповідальністю?! Надії різко розхотілося бути байдужою жабою. Захотілося зажадати, щоб він негайно зупинив коня, щоб Надя могла розвернутися до нього обличчям, зазирнути в очі, обійняти, притиснути до себе щосили, закопатися руками в неслухняні вихори і поцілувати. Адже він теж цього нестерпно бажає. Вона знає, вона відчуває. Ще один неможливий поцілунок від чоловіка, яким захоплюєшся. Ще один заборонений поцілунок, щоб дати йому вгамувати біль.

Ерланд ніби відчув її порив. Притиснув до себе трохи сильніше і пришпорив коня.

— Більше не питайте про неї, — сказав сердито. — Вона сама розповість усе, що вважатиме за потрібне.

Ліс ставав все густішим і густішим, стежка все вужчою і вужчою. Але потім раптом навпаки рослинність почала рідшати. Дерева-велетні змінилися дрібними кривими виродками. По землі почав стелитися туман. Ерланд зупинив коня.

— Далі — болото. Доведеться йти пішки.

Він зістрибнув сам, допоміг злізти Наді та прив'язав скакуна до дерева.

Вона озирнулася. Місцина була точнісінько така, як описувала Лізі. Марево знизу, марево зверху. Потойбічний синій колір. Якісь зловісні шерехи, булькання. Земля під ногами гойдається. Повітря сире. Ця слизька вогкість холодним потом пробирається під одяг. Жах сковує горло, заважаючи втягувати повітря. Та насправді ним і дихати не хочеться. Воно неприємно солодкувате, дурманисте, гниле.

— Лячно? — до Ерланда повернулася його жартівлива інтонація.

І від його глузливої ​​усмішки жах раптом узяв і згинув. Він торкнувся рукою оберега під Надиним регланом:

— Камінь захистить, — сказав впевнено. — Але вам доведеться йти першою. Так мені буде легше вас страхувати.

Куди ж їй іти? Дороги під ногами не видно. Самих ніг і тих не видно — кругом це моторошне марево. Але Надя все одно кудись пішла. Нутром відчула, в який бік рухатись. Ступала повільними обережними кроками і щоразу якимось дивом потрапляла на більш-менш тверду купину.