Розділ 39. Фантазії Лізі

Надю палило зсередини та зовні. З того самого моменту, як вона повернулася до своїх покоїв після сеансу. Вона просто палала: щоки, лоб, шия, плечі, груди — від них йшов жар, ніби Надія підхопила грип і її лихоманить. Що це таке? Дія оберегу? Так він показує, що взяв її під свій захист? Чомусь здавалося, що справа не лише в зачарованому камені. До Надиного неймовірного сум'яття причетний ще дехто. Ерланд, Його Грізна Величність, монументальна скеля, що виявився таким гарячим під своїми холодними, як вічність, шарами броні. Це він, спогад про його поцілунок, так солодко зводить з глузду, так витончено мучить. Що Надя наробила?

Сталося найгірше з того, що могло статися. Вона мало того, що закохалася в чоловіка, з яким ніколи не зможе бути разом, так ще й дала йому захопитися собою. Що підштовхнуло її провокувати його? Чому не вела сеанси неупереджено та професійно? Навіщо ці історії, які так безжально старалися розкрити йому душу? Чому з наполегливою впертістю пробивала цю кам'яну брилу? Пробила — тепер задоволена???!!! Цього хотіла? Відчути ненаситне полум'я, що терзає і змітає все всередині нього? Обпектися, згоріти, відчути всю гіркоту того, коли не можеш бути з коханим? І дати йому насолодитися повною мірою тими самими гіркими почуттями? Що ж Надя наробила? Вона мала допомогти зробити покладений на короля обов'язок не таким обтяжливим. Допомогти йому прийняти ту, іншу, яку напророкували йому зірки. Навчити шанувати і може навіть покохати. Ага, «допомогла».

Надя впала на ліжко, заплющила очі. Їй би зараз прохолодний вологий рушник на чоло. Хоча ні, чим він допоможе? Наді б зараз до психолога. Так, вона потребувала допомоги когось, хто може думати чітко і холоднокровно, хто зміг би зібрати уривки думок, що метаються в голові, і хоч трохи вгамувати печіння в грудях. Марину б сюди, сусідку по кімнаті. Адже вона теж майже дипломований психолог. Вони не були от зовсім подругами, але розуміли одна одну. Вже Марина б прочистила Наді мізки. Не втішила б, ні, а саме протверезила. Як колись сама Надія не давала Марині впасти у відчай, коли та потрапила в ту стару як життя ситуацію: вона кохає його, а в нього ось-ось з'явиться дитина від іншої.

Так, Наді потрібний був зараз співрозмовник. І він з'явився. Не Марина, звісно — Лізі. Вона забігла до кімнати схвильована. Щільно зачинила за собою двері і підскочила до ліжка.

— Міледі Наде, оберіг вже зарядився? — спитала насамперед.

Поклала прохолодну долоню на чоло і винесла вердикт:

— Сильний вам камінь дістався. Як пече! Чи це не лише він? Ви занедужали?

Ну от, знову Лізі за своє. Тільки хоч щось не так як зазвичай — відразу підозрює у нездужанні.

— Все гаразд, — постаралася відповісти бадьоро Надя.

Помічниця метнулася у ванну і вийшла звідти з вологим прохолодним рушником — просто таки прочитала думки. Поклала його на лоб і сіла поруч.

— Ви так важко переносите споріднення з оберегом, напевно, тому що родом не з магічного світу. Але незабаром має стати легше, — пообіцяла вона. — Я зараз ще за зіллям бадьорості збігаю.

За кілька хвилин Лізі вже напувала знайомою на смак рідиною, що пахне свіжим огірком. Надя не чинила опір цій турботі. Їй справді потрібно зібратися з силами, щоб ще більше не ускладнити ситуацію. За кілька годин вони з Ерландом домовилися вирушити до лісу на болота. І Наді знадобиться уся її витримка, щоб бути з королем холодною, як крига вічної мерзлоти.

Лізі, безупинно щось розповідаючи, накривала столик до вечері, але Надія слухала неуважно — розробляла подальший план дій. Налаштовувалася перетворитися на холодну бездушну жабу. Чим більше схожою на кригу вона стане з Ерландом, тим краще. Глядиш, і він охолоне. Завтра зранку вона поговорить з дядечком Фредеріком — нехай терміново доставляють до Тай-Наїля землянку, напророковану королю небесами. Потрібно їх негайно знайомити. Може, там така красуня, що й сама Надя, і їхній з Ерландом поцілунок одразу вивітряться у нього з голови, ніби нічого й не було. Напевно, варто було б поговорити з Фредеріком прямо сьогодні, але, по-перше, було вже запізно, а по-друге, чуття підказувало — непогано було б розібратися, про що хоче попередити віщунка, перш ніж починати рішучі кроки.

Лізі прискіпливо стежила, щоб Надя поїла як слід. Апетиту не було і, якби не дбайлива помічниця, Надія обійшлася б чашкою чаю. А так, правдами-неправдами, ще й шматочок сирної запіканки впхнула в себе.

Лізі забрала брудний посуд, а коли повернулася, виглядала рішуче і зосереджено. Сіла поряд із Надею і змовницьки прошепотіла:

— Я готова. Мій оберіг теж налаштувався. Тільки як ми охорону обдуримо? Вони тепер по черзі чергують. Лорд Фелікс пішов відпочивати, але лорд Вільгельм стоїть під дверима, як укопаний. Через вікно — ніяк. Другий поверх. Але я тут подумала — можна скористатися мотузкою. Ось, — вона перевернула фартух виворітною стороною назовні. А там виявилася пришита містка кишеня, з якої стирчав змотаний трос.

— Лізі, — Надя притягнула помічницю до себе, притиснула, що є сил, цмокнула в маківку. Очі защипало від готових пролитися сліз. Яка ж вона нескінченно віддана, ця добра душа Лізі. Адже навіть не знає, навіщо Наді прийшло в голову лізти на болота собі і їй на смерть, але вже й план розробила і майже реалізувала. Готова ризикнути всім: і репутацією, і життям.

— Дякую, Лізі, — ще й ще раз цмокнула свою надійну подругу. Як же Наді її бракуватиме, коли повернеться додому. — Тільки ми нікуди не підемо. Повертайся спокійно до себе.

— Міледі Наде, — Лізі сердито блиснула очима. — Кого ви хочете обдурити? Я ж бачу — ви точно підете. Тільки одну я вас нізащо не відпущу.

Ох, ну що з нею робити?

— Та не одна я піду, — прошепотіла Надя.

— А з ким? — округлила очі помічниця. І одразу войовничо додала: — Я вас нікому не довірю.

Еге, не довірить вона.

Лізі дивилася вичікувально:

— То з ким?

— З ким, з ким… заприсягнися мовчати.