Розділ 37. Ультиматум

Надя мріяла дізнатися, що відчуваєш, коли тебе цілує такий чоловік? І вона дізналася. Це палюче бажання належати йому цілковито, скоритися його пристрасному натиску, його ніжній владі, яка не залишає вибору. Це запаморочливе усвідомлення, що найменший твій рух назустріч зводить його з розуму, п’янить, змушує стогнати від болісного задоволення і робитися ще більш рвучким, ще нетерплячішим, ще гарячішим. Це солодка насолода розуміти, що він теж хоче належати тобі.

Вона дізналася, що відчуваєш, коли такий чоловік цілує тебе. Що ж вона наробила???!!! Хіба зможе тепер чинити опір його волі, хіба зможе тепер чинити опір своїм бажанням? Вона, що, забула, що є лише його консультанткою, що їм ніколи не бути разом?! Вони обоє забули про все, збожеволіли.

Гілка хруснула так близько до альтанки, що змусила Надю стрепенутися, вивільнитися з обіймів Ерланда. Вони обоє дихали в божевільному ритмі — було дуже важко повертатися в реальність, але король впорався першим. Підскочив, визирнув за двері. Густі сутінки приховали того, хто прогулювався повз їхнє укриття: невинне звірятко — борсука, білку… чи людину?

Ерланд вийшов з альтанки, сподіваючись виявити порушника спокою. Але хто б то не був, він з'явився вчасно. Повернув із мрій на грішну землю. Надя приклала долоні до розпечених щік і змусила себе зібрати залишки холоднокровності. Вона психолог, вона несе відповідальність за клієнта, вона має полегшити йому життя, а не створювати проблеми. Потрібно викреслити і зі своєї, і з його пам'яті те, що зараз сталося. Списати на порив, спричинений емоційною історією. І щоб ситуація не вийшла з-під контролю, не зайшла ще далі, потрібно зустрітися з дядечком Фредеріком і зажадати, щоб наречену Ерланда доставили до Тай-Наїля якнайшвидше, бажано, взагалі завтра.

Коли король повернувся до альтанки, так і не виявивши, хто хруснув гілкою, Надя вже опанувала себе. Змусила голос звучати спокійно та відсторонено:

— Ваша Величносте, у нас сьогодні вийшов не зовсім звичайний сеанс. Я каюся, що проявила непрофесіоналізм. Ми надто вжилися у вигадану нами ж самими історію. Але настав час закінчувати з казками і повертатися до реальності. Обіцяю, більше подібного не повториться, і з завтрашнього дня ми почнемо обговорювати лише нагальні проблеми, а саме — вашу майбутню зустріч з нареченою.

Ерланд зустрів слова Наді похмурим мовчанням. Вона й не чекала іншого. Він зараз у полоні емоцій. Суперечливих емоцій. Король Тай-Наїля і сам чудово розуміє — те, що сталося, не мало статися і точно не повинно повторитися. І він не згоден з цим, не хоче цього приймати, як не схотів прийняти останній епізод Надиної історії. Але історію він міг перекроїти, а перекроїти реальність йому не під силу.

— Ви повинні пообіцяти, що більше не зробите нічого такого, як щойно сталося, інакше мені доведеться відразу повернутися додому, — сама не знала, як змогла видавити з себе ці слова. Цей ультиматум. Але вона повинна була це сказати. Тільки так вона зможе допомогти Ерланду не зробити того, про що вони обоє жалкуватимуть.

— Добре, — сказав він так, ніби й сам собі не вірив. — Але й ви тоді пообіцяйте мені дещо. Ви скасуєте запланований на сьогоднішню ніч похід у ліс. Це дуже небезпечно.

— Мені треба там побувати. Цей лист... — Надя вказала очима на конверт, що лежав поряд із нею на лаві.

— Що в ньому?

— Якесь застереження, але я не зрозуміла про що. Чуття підказує, що мені обов'язково треба поговорити з відправником послання. Це важливо.

— Добре. Тоді я піду з вами. Ви ж розумієте, що Лізі, якою б відданою вона не була — поганий проводжатий.

Так. Надя це розуміла. Кращого провідника, ніж Ерланд, їй не знайти. Але йти з ним на нічну прогулянку до лісу… а раптом там знову між ними щось станеться? Хоч би які ультиматуми не висувала Надя, але реальність така — вона не встоїть перед цим чоловіком, якщо він того захоче. Якщо знову доторкнеться до неї, почне цілувати... ох, навіть від думок її вже кидало в жар.

— Я пообіцяв, що цього більше не повториться, — ніби прочитавши її думки, сказав Ерланд.