Розділ 36. Переплетені казка та реальність

— А кому? — здивувався Ерланд.

Правду кажучи, Надія теж була збентежена. Крім короля в альтанці була лише вона. То для кого ж тоді лист?

— Це просили передати вам, міледі, — ввічливо схилив голову чоловік і простягнув Наді конверт.

— Мені? — вона взяла послання і перш ніж вирішила, що з ним робити, листоноша вийшов.

Ерланд провів його дивним поглядом. А Надя отримала ще виразніший.

— Чого ж ви заклякли? Читайте. Я зачекаю.

Його Грізна Величність і так після останніх слів Надиної історії перебував у розпаленому стані, а тепер і взагалі іскри сипав очима, як електричний дріт під коротким замиканням, того й гляди — підпалить.

— Я і потім можу прочитати. Ми можемо продовжити сеанс, — спробувала зібрати залишки самовладання Надія і вимовила якомога спокійніше та впевненіше.

Вона не сумнівалася, що послання від віщунки, і Надю, звичайно, розпирало від гострої цікавості упереміш із тривогою і сум'яттям. Навіщо вона знадобилася лісовій мешканці, що та вирішила їй повідомити? Але вивчати текст в присутності Ерланда не хотілося. Однак той залишився непохитним:

— Читайте. Раптом там щось термінове.

Попри тремтіння в руках, Надя різким рухом відкрила конверт і вийняла складений навпіл аркуш. Розгорнула так, щоб королю не було видно змісту. А там було лише одне коротке речення:

"Не робіть цього".

Надія пробігла його очима кілька разів. Що воно означає? Чого не робити? Скасувати сьогоднішній похід у ліс в гості до віщунки? Чи та мала на увазі щось інше? От дивачка яка. Якщо хотіла щось порадити, то вже могла б більш розгорнутий текст написати.

Ерланд, звичайно, невідривно стежив за реакцією Наді та вловив її розгубленість.

— Не хочете прочитати послання вголос і порадитися зі мною?

Ага. Аякже. Якби віщунка хотіла, щоб про це знав Ерланд, написала б йому. Але ж не написала. Отже, послання призначається саме Наді. Тільки от інформація в ньому вкрай розпливчаста.

Надя швиденько склала аркуш і повернула у конверт — пізніше з ним розбереться. Кишень на сукні у неї не було, сумочку з собою не брала. Залишилося покласти лист поряд із собою на лаву. В порядність Ерланда Надя вірила — він не намагатиметься обманом заволодіти листом. Якщо послання не йому — значить, не йому.

Однак він пішов іншим шляхом.

— Надіє, — присунувся ближче, зазирнув у вічі, — пам'ятаєте, ви казали, що у вашій відданості я можу не сумніватися? Але обставини складаються так, що постійно провокують мене на сумніви. Скажіть чесно, ви щось приховуєте від мене?

Але як йому збрехати? Надя не відвела погляду. Сказала, як є:

— Якщо щось і приховую, то вам на благо, а не на шкоду.

— Не можна нічого приховувати на благо. Ви або довіряєте людині, або ні. Хіба ваша історія про Королеву не вчить, що не буває брехні, яка приносить щастя?

Ерланд знову накрив її руку. Прийом ефективніший за детектор брехні. Хіба можна щось приховати, коли він торкається так наполегливо, коли дивиться так проникливо.

— Я ніколи не завдам вам шкоди, — повторила Надя впевнено. Це була найчистіша правда.

Мабуть, не такої відповіді чекав Ерланд.

— Розстебніть накидку! — пролунав майже наказ.

— Але тут прохолодно, — промимрила Надя, втрачаючи твердість у голосі.

— Розстебніть, бо я зроблю це сам.

Ну от що це за ультиматум такий, від якого кидає у жар? Надія потягнулася руками до брошки, яка стягувала краї оксамитової тканини, але Ерланд випередив. За секунду застібка піддалася, одразу й інша, і погляду короля відкрився оберег, який уже майже зарядився. Майже взяв під захист, бо палав, палив, грів уже не лише там, де торкався шкіри, а й по всіх грудях.

У Ерланда на вилицях заграли жовна. Про все здогадався?

— Ви зібралися сьогодні вночі йти до неї? — тепер замість накидки плечі гріли його руки. Жадібно ковзали вгору-вниз. — Навіщо? Хіба вас не попередили, з яким ризиком це пов'язано? Що вас туди так жене?! Вирішили щось дізнатися про мене?

Надю завів його гнів. Кров скипіла. Які він має на неї права? Чому вирішив, що може обурюватися і змушувати її звітувати про особисті плани?

— Хочете правди? — з викликом запитала вона. — Так, я хотіла дещо дізнатися про вас. Адже самі ви не йдете на відвертість. Але мені потрібно зрозуміти, до кого ви поспішаєте щовечора. Та й не лише по вечорах, а й у будь-який час доби, за першим покликом. Це ваша кохана?

— Навіщо це вам?

— Навіщо? Я маю підготувати вас до зустрічі з нареченою. Ви ж розумієте, одна справа, якщо ваше серце вільне. Стосунки можна будувати на взаємній повазі, а там, можливо, й почуття прийдуть. Але як, скажіть, представити вам вашу наречену, якщо раптом ви закохані в іншу? Це зовсім інше завдання. Дуже складне завдання. Мені треба це знати.

— Хочете сказати, професійний обов'язок штовхає вас ризикувати життям? — продовжував заводитися Ерланд. — Йти туди, де один невірний крок — і болото з радістю прийме вас у свої слизові обійми.

— Так, професійний обов’язок.

— Правду кажіть! — зажадав Його Грізна Величність.

Його руки все відчайдушніше ковзали по її спині, очі дивилися все гарячіше.

— Так! Я прив'язалася до вас більше, ніж того вимагають відносини психолога та клієнта. Це ви хотіли почути? — Надя теж іскрила очима, теж виплескувала емоції назовні, обпалювала. Так йому і треба, раз сам має нахабство так палити своїм поглядом, дозволяти рукам все більше і більше. — Я прагну, всією душею хочу, щоб ви були щасливі. Але для цього мені потрібно знати, чи ваше серце вільне.

— Було вільне, до певного часу, — він відповів з якоюсь дивною погрозою в голосі, з відчаєм, злістю, можливо, на самого себе. — А хочете, тепер я вам розповім продовження вашої історії?

Це прозвучало агресивно. Надя не відповіла «так», але Ерланд все одно почав:

— Король не стулив очей до самого ранку. Стояв біля вікна, проводжаючи споряджену лікарем процесію. І ще простояв нерухомо кілька годин, відчуваючи, як вмирає, разом із коханою. А вранці звелів осідлати свого найшвидшого скакуна. Він гнав його, ніби за ним мчать тисячі демонів. Це й були демони — каяття, біль, розпач, туга.