Розділ 31. Бодігарди

Особиста охорона чекала на виході з кабінету. Брати виглядали серйозними та зосередженими — просто вилиті два Кевіна Костнера з безсмертного «Охоронця». Вони привітали Надю кивками голови та й на цьому все. Ніякого тобі благоговійного «О, найпрекрасніша з дам, ви найгарніша…» від Фелікса чи палко-загрозливого «Міледі, я доб'юся вашого поцілунку…» від Вільгельма. Нова посада, як то кажуть, зобов'язує.

Надя пішла коридорами до себе, і лицарі слідували за нею почесним хвостом, тримаючи дистанцію в кілька метрів. Сумнівна честь. Вона прискорила крок — вони теж почали пересуватися швидше, сповільнилася — і вони зменшили швидкість. Звернула в бічний коридорчик — вони за нею. Вийшла з нього — почесний хвіст слідом. Усміхнулася сама собі — ну що це за розваги? Що за дитячі ігри? Просто, це дуже дивні відчуття, коли до тебе приставили охоронців.

Його Грізна Величність постарався на славу — додав Наді головного болю. Ні, у завбачливості йому, звичайно, не відмовиш. Тепер брати при справі — постійно у полі зору один одного: кожен простежить за товаришем, щоб той обійшовся без необдуманих вчинків, а обидва разом простежать, щоб необдуманих вчинків не робила Надя. Ерланд ніби відчував, що вона зібралася прогулятися в сумнівне з міркувань безпеки місце. Нічого, Надя вигадає спосіб відірватися від охорони. Вона, якщо що, може свою екскурсію до віщунки перенести на темний час доби. Не будуть же брати під дверима її покоїв цілу ніч чергувати? Чи будуть?

— До завтра, мілорди, — попрощалася вона з лицарями, перед тим як зайти до себе.

Ті знову обійшлися кивками голови, займаючи позиції справа і зліва від дверей. Отже, зібралися провести тут всю ніч? Ну і добре. Нехай не сплять до ранку. Тоді наступної ночі їх точно зморить сон, і Надія зможе вислизнути з палацу непомітно.

Вона покликала Лізі допомогти переодягнутися. З одного боку, Надя ніяк не могла звикнути до цього місцевого жаху, що зняти і надягнути сукню самотужки практично неможливо, але з іншого боку — який же це чудовий привід поговорити невимушено про те про се, дізнатися нові плітки або ще якусь актуальну інформацію. А сьогодні Надя мала дуже цікаву тему для розмови, навіяну портретом трьох жінок, який вона виявила в кабінеті Ерланда.

— Лізі, у матері Його Величності було дві сестри, чи не так?

— Так, міледі Наде, — відповіла помічниця, послаблюючи шнурівку ліфа. — Алісія та Семюелла. Семюелла — найстарша.

Ну ось, дякую, Лізі. Тепер Надя бодай ім'я цієї таємничої третьої сестри знає — Семюелла.

— Я бачила портрет Її Величності двадцятирічної давності. Там вона з сестрами. Така надзвичайно вродлива.

— Так. Наша покійна королева Даяна була дуже красива. Хоча я теж бачила її лише на портреті. Мені було зовсім мало років, коли трапилася та страшна пожежа.

— Як це сталося?

— Це так жахливо і так сумно, міледі Наде, — зітхнула Лізі. — Король і королева були в альтанці, коли та спалахнула від удару блискавки і миттєво згоріла вщент.

Помічниця стягнула з Наді тісну сукню і накинула на плечі пеньюар з ніжного м'якого матеріалу.

— Уявляю, яким потрясінням ця трагедія стала для леді Алісії, — Надія слухняно сіла на стілець біля туалетного столика, до якого підвела Лізі.

— Так, подейкують, вона була вбита трагічною смертю сестри, — помічниця почала розчісувати Наді волосся. — Але їй не можна було віддаватися горю. Потрібно було подбати про сироту Ерланда, що залишився сам.

— А старша сестра? Вона теж допомагала вирощувати племінника?

— Ні, — рухи гребінця стали повільнішими. — Після тієї пожежі леді Семюелла зникла.

— Як це зникла?

— Вона не змогла перенести горя — збожеволіла. Подейкують, — Лізі перейшла на шепіт, — вона звинувачувала себе у смерті королівського подружжя.

— Але якщо мова про блискавку, до чого тут Семюелла?

— Не знаю. Тільки леді Алісія, схоже, теж вважала сестру причетною до нещасного випадку. Коли Семюелла зникла, та навіть не почала її шукати.

Яка дивна історія. Дуже-дуже дивна та підозріла. Чи справді все так спокійно в цьому королівстві, як Наді здалося спочатку?

Лізі помчала за теплим молоком і печивом, без яких, на її думку, і вечір не вечір, і повернулася з тацею, де крім перерахованого вище ще й фрукти були.

— А ці лорди — Вільгельм та Фелікс, вони тепер так і будуть у вас під дверима стояти? — поцікавилася вона, ледь стримуючи усмішку. — Адже вже пізно.

— Така тяжка доля бодігардів, — посміхнулася Надя.

— Бодігардів?

— У нас так охоронців називають. Ерланд наказав братам охороняти мене. Їм тепер доведеться не їсти, не спати, постійно пильнувати.

— Його Величність їх так покарав за бійку на турнірі? Так їм і треба. Особливо Вільгельму, — Лізі опустила тацю на столик біля вікна.

Надя засміялася. Цікавий у помічниці погляд на причину призначення братів охоронцями.

Вони обидві зручно влаштувалися в кріслах і взялися за легку вечерю. Тонесеньке імбирне печиво просто тануло у роті. Тепле молоко, смаку якого Надя ніколи не розуміла, але тут у Тай-Наїлі несподівано оцінила, приємно зігрівало зсередини. І такий би це міг бути безтурботний вечір, якби на вулиці не згущувалися хмари, і Надя б не переживала, чи здогадався Його Монументальна Величність надіти плащ, коли зірвався невідомо куди через таємне послання, доставлене сірим листоношою.

— Лізі, а ти знаєш дорогу до віщунки?

У помічниці мало печиво поперек горла не стало. Вона, бідолаха, аж закашлялася.

— До віщунки? Але навіщо це вам?

— Заприсягнися, що нікому не розкажеш те, що я тобі зараз розповім.

— Присягаюся, — Лізі присунулася ближче. В очах спалахнули страх і цікавість.

— Ні Віллі, ні Міллі, ні Шиллі — нікому, — ще раз суворо попередила Надія.

— Я могила, міледі Наде, можете не сумніватися, — у помічниці аж щоки запалали від усвідомлення важливості моменту. Вона відчувала, що їй зараз довірять страшну таємницю.