Розділ 28. Попередження

Надя дивилася у вікно карети і обмірковувала фразу розпорядника, що Ерланд поїхав до Центрального Палацу ще вночі. Що змусило Його Грізну Величність так поспішати? Інцидент з трояндою вибив з колії? Навряд. Звичайно, будь-якій людині було б неприємно, що з її подарунком вчинили так негарно, але король не з тих запальних самозакоханих чоловіків, які від найменшої образи виходять з себе і починають діяти імпульсивно. Та розтопчи Надя хоч десять троянд, кам'яна брила не зірвалася б з місця. Тут щось інше. Може, знову завітав той непримітний листоносець із черговим таємним посланням? Може, Ерланду терміново знадобилося знову побувати у віщунки?

— Не заважатиму, міледі? — з роздумів вирвав Арчибальд.

Він важко піднімався сходами в карету. У голосі звучала уїдливість.

— Що ви, мілорде. Звісно ж ​​ні.

— А я думав, що ви хотіли їхати у СВОЇЙ кареті ОДНА, — Радник важко опустився на сидіння навпроти Наді. — Мені здалося, що для такої леді моя компанія буде нудною.

Вона ще нічого не встигла зробити, а він уже нападає. З чого б це раптом? Равеліна щось наспівала? Надія бачила у вікно, як кілька хвилин тому та розмовляла з Арчибальдом, обмахуючись віялом, хоча ранок, до речі, був досить свіжим. Наді зовсім не хотілося розпалювати конфлікт із Радником. Навіщо їй такий впливовий ворог? Краще завербувати його у союзники. Він, звичайно, дуже вузьколобий щодо ставлення до жінок — дається взнаки місцевий менталітет, але все-таки не дурний. Інакше Ерланд не став би його тримати біля себе.

— Не думаю, що нам буде нудно, мілорде. Хіба двоє колег не знайдуть теми для розмови, цікавої для обох?

Карета рушила. Арчибальд відкинувся на спинку сидіння.

— Наприклад?

— Наприклад, я помітила, що ви цікавитеся історією. Знаєте стільки деталей про традиції проведення лицарських турнірів. Вам не цікаво було б дізнатися, як відбуваються подібні змагання на Землі?

— На Землі бувають лицарські турніри? — засумнівався Арчибальд. — Чув, у вас і лицарів немає.

Це як сказати. Загалом, так, лицарі останнім часом явище не таке і розповсюджене, ну так і в Тай-Наїлі не кожен лицар — лицар.

— Такі як ваші лицарі — в обладунках, у нас і справді перевелися, але турніри, менш із тим, проводяться. Вони називаються Олімпійськими іграми.

Надя побачила у співрозмовника зацікавленість і, не шкодуючи красномовства, почала розповідати все, що знала про Олімпіади. Арчибальд захопився. Перепитував, хмикав, уточнював, а головне — перестав дивитися з-під лоба уїдливо. Найбільше його, звісно, ​​здивувало, що у земних спортивних змаганнях із задоволенням беруть участь і жінки.

— Що, ваші леді і списи метають?

— Так.

— І з лука стріляють?

— Ще й як. І не лише з лука. Так що лицарі на Землі все-таки живуть. І деякі з них навіть у спідницях, — посміхнулася Надя.

Може, даремно, вона, звісно, ​​про це Радникові розповіла. Тепер він ще більше ствердиться у популярній думці, що всі землянки трохи не при собі.

— І ви, міледі, вмієте стріляти? — поцікавився Арчибальд.

— Я ні. А чому ви спитали?

— Вам це стало б у нагоді.

— Навіщо?

Радник став серйозним:

— Ви нажили собі тут безліч ворогів.

Надя від такої несподіваної зміни теми розмови теж різко стала серйознішою.

— Сподіваюся, ви не себе маєте на увазі?

— Ні. Але повірте, і без мене знайдуться охочі отруїти вам життя. Наприклад, леді Равеліна. Знаєте, що вона мені розповіла про вас?

Он як? Сповнена ревнощів недо-леді вже почала втілювати свої погрози у життя — поширювати чутки?

— Не знаю, але загалом здогадуюся… — Надя згадала, з якими словами Арчибальд зайшов у карету. — Натякнула, що я не хотіла бачити вас як попутника? Ви їй повірили?

— Спочатку — так. Вона може бути переконливою.

— А тепер?

— Тепер... Мабуть, ви переконали мене, що як попутник я вас влаштовую. Але будьте обережні. Інші можуть повірити і не такій брехні. Ви тут чужинка. Вас не розуміють. Вам не пробачать помилок. Навіть якщо це будуть не помилки.