Розділ 25. Просто не зміг відпустити

Не встигли музиканти розпочати нову мелодію, як біля Надії матеріалізувався Фелікс. Випередив брата буквально на кілька секунд.

— Найпрекрасніша з дам, я буду нескінченно щасливий, якщо наступний танець ви подаруєте мені, — сказав він палко і схилив голову.

Надя відповіла реверансом. Обіцяла ж — куди тепер подітися? Вона вклала свою долоню в його простягнуту руку. Фелікс зробив крок назустріч і ніжно обійняв за талію. Такий легкий дотик, сповнений благоговіння. Легке тремтіння пальців видавало його страшенне хвилювання.

— Я такий вдячний, що ви погодилися, — прошепотів він і повів обережно, ніби в його руках опинилася найтендітніша ваза з усіх, коли-небудь створених майстрами гончарної справи. — Ви такі чарівні. Ви досконалі.

Він там хоч дихати не забуває, така бідося? Фелікс м'яко кружляв і, не відриваючись, захоплено дивився на неї. І ще одна пара очей уважно спостерігала за Надею — Вільгельм. Він не став нікого запрошувати на танець. Стояв, притулившись до однієї з колон, і спопеляв їх незвичайно темними, як для блондина, очима.

Коли танець закінчився, музиканти оголосили невелику перерву і Надя попросила Фелікса провести її на балкон. Вона вже втомилася від косих поглядів та перешіптувань за спиною. Не лише музикантам — їй теж перепочинок не завадить. Фелікс завів її на відкриту простору лоджію з чудовим видом на парк і помчав принести прохолодних напоїв, оскільки вирішив, що партнерці стало жарко.

Надя сперлася на поручні, але спокійно помилуватися вечірнім пейзажем не вдалося — на балкон хтось зайшов. Вона повернулася на звук — Вільгельм. Він підійшов розгонистим кроком, схилив голову.

— Дозвольте запросити вас на наступний танець.

У голосі — ані тіні ввічливості, там чувся гнів, досада, жага щось довести. Що? Хіба Надія була неправа, коли видворила його з турніру? Хіба він гідний був продовжити змагання?

— Ні. Я вам відмовляю.

Очі Вільгельма спалахнули люттю.

— Ви прийняли троянду, а значить пообіцяли.

— Так, я обіцяла танець. ЛИЦАРЮ. Але лорд, який зараз стоїть переді мною, не лицар.

Вільгельм втягнув повітря через стиснуті зуби. Ох, як же він казиться.

— Чого ви хочете? Щоб я подібно до Фелікса схилився перед вами на коліно?

— Мені було б достатньо вашого щирого каяття щодо інциденту на арені.

— Ні. Я не каюся. Але я доведу вам, що я лицар. Хочете подвигу? Хочете, щоб я заради вас ризикував життям? Я зараз же вирушу за синьою трояндою і привезу вам її ще до закінчення балу. Тоді ви повірите, що я зневажаю небезпеку? Тоді ви подаруєте мені танець?

Він зробив крок уперед і опинився майже впритул до Наді.

— Ви подаруєте мені танець, — відповів за неї. — І не лише танець, — він провів великим пальцем по її нижній губі, — а ще й поцілунок.

Вільгельм вийшов з балкона, залишивши Надю дещо приголомшеною. Це що зараз було? Надія, сама того не бажаючи, взяла його слабо? От халепа! Та далася їй ця синя троянда. Що це взагалі за мрія ботаніка така? Її добування справді пов'язане з ризиком для життя? Вільгельм не перебільшував? Як би він з пересердя не наламав дров.

У крові завирував адреналін, змусивши діяти. Надя повернулася до зали і почала шукати очима Базиля. Треба дізнатися про цю бісову синю троянду. Але магістра ніде не було. Мабуть, уже повернувся до себе. Фелікса, який пішов за напоями, теж чомусь не вдавалося знайти. До кого звернутися по допомогу?

О! Знайоме обличчя — радник Арчибальд. Він не так щоб граціозно кружляв в танці з пишною дамою кров з молоком. Надя підскочила до пари.

— Перепрошую, міледі, вкраду вашого партнера на пару хвилин, — відтіснила вона ошелешену даму. — Наступним танцем він це компенсує.

Надя заволоділа Радником, який виглядав не менш очманіло, ніж його відсторонена партнерка, і повела його в танці:

— Арчибальде, потрібна інформація. Терміново! Це дуже важливо! Що таке синя троянда?

Потрібно віддати йому належне. Він швидко взяв себе у руки і виклав:

— Найкрасивіша з квіток. Вважається, що має магічну силу — приносить удачу тій, кому подарована. Але росте ця троянда лише у згубних місцях — на болоті. Зірвати її та повернутися живим вдавалося небагатьом.

— Зрозуміло.

— А навіщо це вам?

— Потім розкажу, — Надя повернула Радника пишній дамі та поспішила на вихід.

Вже збігаючи сходами палацу, вона помітила неподалік від воріт Вільгельма поруч з осідланим конем. Дорогу йому загороджував Фелікс:

— Ти куди?

— Пусти! — прогарчав Вільгельм.

— Куди?! — не зрушив молодший з місця.

— За синьою болотяною трояндою.

— З глузду з'їхав?!

— Пропусти, Феліксе, — Вільгельм спробував відштовхнути брата. — Не лізь. Я доведу цій гордячці, хто тут лицар.

— Ти загинеш! Їхати на болота у сутінках?! Скоро зовсім стемніє.

Старший застрибнув у сідло:

— Геть з дороги! Ну ж бо! — І дав коню команду рухатися.

Феліксу довелося відскочити убік. Він бачив, що брат рішуче налаштований. Умовляння не допоможуть.

— Тоді я з тобою, — кинувся він до стайні.

Дідько! Через цього упертюха і молодший ризикуватиме життям?

— Стійте, мілорде! — Крикнула Надя.

Вільгельм обернувся.

— Я не буду з вами танцювати, навіть якщо ви повернетеся з синьою трояндою. Лицарство — це не пуста безрозсудна бравада. І не подвиг заради подвигу! Ваш брат — справжній лицар. Не зміг залишити вас у небезпеці. А ви? У чому ваша доблесть? У тому, що наражаєте на небезпеку і його?

Більше Надя не промовила жодного слова. Розвернулася й пішла у палац. Вона не повертала голови, але чула, як до Вільгельма під'їхав Фелікс. Чула, як старший крізь зуби процідив молодшому:

— Злазь з коня. Ми нікуди не їдемо.

І лише коли переконалася по звуках, що обидва брати спішилися і ведуть скакунів назад у стайню, з полегшенням видихнула. Її спокій і незворушність, її твердість, з якою вона говорила з Вільгельмом і йшла від нього, звичайно, були показними. Вона не була впевнена, що її слова його переконають. У неї, певна річ, був запасний варіант. Якби трюк із мораллю не спрацював, Надя б весь палац на вуха підняла, але не дала б братам виїхати на болота і ризикувати життям через якийсь гербарний експонат. Але добре, що влаштовувати шоу не знадобилося.