Розділ 23. Палацова мережа поширення пліток

— Міледі Надіє, вам нездужається? — Лізі поставила тацю з вечірнім перекусом на столик біля вікна і з заклопотаним виглядом підскочила до ліжка.

Ну, чому одразу нездужається? Вже й прилягти не можна.

— Лізі, я чотири години провела на підборах і в цьому жахливому тісному вбранні, поки тривав турнір, а ввечері бал — ще три години на підборах і знову-таки в якомусь пекельному тришаровому платті, яке ти на мене натягнеш. Чи можу я хоч трохи відпочити?

— Наші сукні вам дуже личать. Ви в них як королева, — Лізі приземлилася на стілець поруч із ліжком. — Хіба їх можна порівняти з тими жахливими чоловічими штанами, в яких ви прибули до нас?

— Ці, як ти кажеш, жахливі чоловічі штани — зручні, — посміхнулася Надя.

— У вас у таких дівчата ходять на бали? — зробила страшні очі Лізі.

Якщо мова про студентську вечірку, то чом би й ні?

— Ходять, — приголомшила свою допитливу помічницю Надя. Але щоб та остаточно не впала у шоковий стан, заспокоїла: — Але на найурочистіші бали наші дівчата іноді надягають сукні, схожі на ваші. Наприклад, на весільну церемонію.

Слово «весілля» всіх жінок приводить у особливий піднесено-сентиментальний стан, от і Лізі заусміхалася. Але тривога з приводу горизонтального положення підопічної взяла гору — вона знову насупилася і накрила долонею чоло Наді. Потримала кілька секунд і видихнула полегшено:

— Жару немає.

І відразу видала діагноз:

— Міледі Надіє, ви перевтомилися. І воно й не дивно, зважаючи на те, який напружений у вас сьогодні був день. Зараз сходжу за мікстурою бадьорості, — підскочила вона зі стільця.

— Не треба, — спробувала зупинити її Надя, але Лізі вже випурхнула за двері.

Залишалося гадати, що тут вважається мікстурою бадьорості — настоянка ехінацеї чи щось серйозніше?

Лізі повернулася зі склянкою в руках. Вміст був абсолютно прозорим, наче вода.

— Треба випити залпом, — простягнула вона зілля.

Рідина пахла приємно — свіжим огірком. Не дуже Надя довіряла місцевій медицині, але наполегливий погляд Лізі змусив ризикнути прийняти мікстуру. На смак вона виявилася трохи солонуватою та м'ятною.

— За півгодини подіє — втому як рукою зніме, — пообіцяла Лізі і знову влаштувалася на стільці біля ліжка.

Надя здогадувалася, що помічниці не терпілося поділитися останніми плітками. Вгадала.

— Пам'ятаєте, я вам розповідала, що в мене є подружка Міллі, — почала Лізі, — а її подружка Вілія працює покоївкою в тому крилі, де знаходяться покої братів Вільгельма та Фелікса?

Надія кивнула. Імен служниць вона, звичайно, не пам'ятала, але те, що в палаці добре налагоджена мережа, по якій моментально поширюється будь-яка більш-менш цікава інформація, вже давно зрозуміла.

— Так от, Вілія бачила, як одразу після турніру лорд Вільгельм приходив до брата. Вона злякалася, що вони продовжать бійку, яку розпочали на змаганнях. Навіть дворецького про всяк випадок покликала. Але в покоях було тихо. Якщо брати і сварилися, то робили це, не підвищуючи голосу.

— То може, навпаки — вони нарешті помирилися?

— Навряд. Коли лорд Вільгельм вийшов від брата, був злий як чорт.

Шкода, а Надя мала надію, що виключення з турніру стане братам уроком. Хоча так скоро проблема, звичайно, не могла б вирішитися. Накопичені роками образи не забуваються за день.

— А взагалі, ви правильно зробили, що заборонили їм продовжити участь у змаганнях, — Лізі сказала це пошепки як крамольну думку. — Буде їм наука. Хоча лорда Фелікса трохи шкода. Я впевнена, що він не навмисно списи лорду Вільгельму поламав.

— Обоє рябоє. Звісно, ​​старший винен більше. Він мав би бути прикладом молодшому. Але Феліксу вже не п'ятнадцять. Час навчитися бути чоловіком — тримати емоції під контролем.

— Смілива ви, міледі Наде, — зітхнула Лізі. У цьому зітханні чулося одночасно захоплення і тривога. — А знаєте, подруги мене жаліють, що мене до вас приставили. Думають, що ви трохи несповна розуму.

— Це через мою прогулянку палацом у нижній сорочці?

— Не лише через це. Сьогоднішній ваш виступ на турнірі… Так-то вони підтримують кожне ваше слово… але повірити не можуть, що дівчина при здоровому глузді може бути такою відважною, щоб виклик чоловікам кинути. Я сама сьогодні мало від страху не померла, коли ви своє рішення оголосили. Від страху за вас…

— Лізі… — Надя поклала руку поверх руки своєї помічниці. — Теж мені, знайшла причину хвилюватися.

— Еге… Накличете ви лихо на свою голову. Королівській свиті могло не сподобатися ваше рішення. Вони точитимуть на вас зуб. І лордам Вільгельму та Феліксу напевно не до душі було. І ще невідомо, як відреагує Його Величність.

От як не дивно, але Наді вірилося, що в Ерланда її рішення не викличе гніву.

— До речі, не знаєш, чи він уже повернувся?

— Його Величності поки що немає в палаці.

— А ти не знаєш, куди він поїхав?

Ерланд, звичайно, перед служницею не звітує. Але Надя вже переконалася, що палацова мережа поширення чуток працює справно. Раптом до Лізі дійшла якась інформація?

— Не знаю, — знизала вона плечима. — Він поїхав сам, нікого з собою не взяв.

Ось і вечорами він любить влаштовувати кінні прогулянки на самоті. Чи бувають такі збіги?

— А не міг він поїхати туди, куди навідується щовечора? Ти не знаєш, для чого йому ці поїздки?

Не дуже-то Надя і розраховувала на відповідь, але очі Лізі раптом заблищали, і вона присунулася ближче — стало очевидно, що певними міркуваннями з цього приводу помічниця має намір поділитися.

— Ходять чутки, — тихо, на межі чутності прошепотіла вона, — що він навідується до віщунки.

— До віщунки?

— Ну, а до кого ж ще? Більше там, у лісі, куди він їздить, ніхто не мешкає.

Оце так новина. Надя вважала, що Ерланд відвідує кохану — красиву молоду німфу. А тут раптом якась бабуся-віщунка. Хоча чому, власне, Надія вирішила, що провидиця обов'язково має бути похилого віку? Уява одразу ж намалювала гарячу фатальну молоду жінку з довгим густим чорним, як смола, волоссям і величезними магнетичними очима. Зачарувала короля, обпоїла приворотним зіллям — ось той і мотається до неї щодня.