Розділ 22. Передчуття справджуються

Турнір продовжувався у штатному режимі, але Надя спостерігала за ним іншими очима. Уважно стежила за кожним рухом кожного м'яза кожного лицаря. Чи це вона вже занадто переймається? Звісно перейматимешся, коли залишили за головну. Адреналін у крові вирував не менше, ніж в учасників змагань. Ох і свиню підклав їй Його Грізна Величність.

Проте нервувала Надя даремно. Розпорядник турніру чудово справлявся зі своїми обов'язками. Лицарі теж знали свою справу. По команді ведучого дружно відточеними рухами кидали свої списи. Події розвивалися цілком передбачувано. Вільгельм та Фелікс нарощували відрив від суперників. Ні в кого не було сумнівів, що переможе хтось із них. Основна інтрига — хто саме.

При цьому брати продовжували поводитися так само войовничо по відношенню один до одного. Молодший в той же час не забував періодично посилати захоплені погляди Надії.

Перед останнім етапом змагань розпорядник оголосив невелику перерву, щоб лицарі могли підготуватися — метати списи їм тепер треба буде верхи на конях. На арену почали виводити скакунів, а між рядами глядачів курсували торговці солодощами.

Як відомо, якщо щось має статися, воно відбувається саме в такі моменти, коли всі трохи розслабилися. От і Надя втратила пильність і не помітила, як так вийшло, що кінь Фелікса пройшовся по списах Вільгельма, що лежали на землі. Напевно, це сталося випадково. Фелікс міг вкотре задивитися на Надю і не помітити, куди ступає його скакун. Але у Вільгельма щодо цього були інші міркування. Він вирішив, що це навмисна провокація. Побачивши, як його списи стають непридатними для подальшого використання під копитами коня брата, він шалено розлютився. Накинувся на Фелікса з прокльонами і стягнув з коня. Вихопив з його рук спис і зламав через коліно. Молодший, рятуючи свою зброю, накинувся на старшого з кулаками. Почалася бійка. Шалена, безжальна, безглузда. Напруження, яке тримало братів у залізних лещатах весь день, знайшло вихід у цій жахливій сутичці.

На трибунах зчинився галас. Жінки заохкали, завищали, позакривалися віялами від страшної картини.

Довго гамселити один одного братам, звісно, ​​не дали. До них підскочили інші лицарі і розняли, розвели по різних сторонах арени. Розпорядник зупинив змагання, не знаючи, як вчинити. Він стрілою піднявся в королівську ложу і, дивлячись на Арчибальда, безпорадно розвів руками:

— Ви самі все бачили, мілорде. Списи фаворитів зламані. І ще ця бійка…

Арчибальд дістав з кишені сюртука хустинку, витер з чола піт і вказав очима на Надю:

— Повноважним представником Його Величності призначено її.

Погляд розпорядника і без того розгублений став геть безпомічним.

— М-міледі?.. — він подивився на неї, а потім обвів очима інших.

Вельможі ствердно покивали на підтвердження слів Радника. Тоді розпорядник знову подивився на Надію.

— М-міледі, у вас є рішення?

Так. У Наді було рішення. І вона була у ньому впевнена. І якщо почет вважає, що Надія придумала, чим замінити списи, подібно до того, як учора придумала, чим замінити яблучні мішені, то вони глибоко помиляються.

— Продовжуйте турнір, але без лордів Вільгельма та Фелікса. Обидва лицарі, учасники бійки, повинні залишити змагання.

Дискваліфікація за неспортивну, неолімпійську поведінку — на думку Надії, єдине правильне рішення у цій ситуації.

Арчибальд зблід. Перегнувся через порожнє сидіння Ерланда до вуха Наді і прошепотів тремтячим голосом:

— Не робіть цього, міледі. Публіка вам не пробачить. Вони рік чекали цього турніру. Рік чекали на цю дуель щоб дізнатися — хто ж із двох братів переможе…

— Сьогодні вони обидва програли, — була непохитна Надя.

Чи це зрозуміють глядачі? Вона не знала. Але зробити інакше було б помилкою.

— Але в історії Тай-Наїля ще не було випадків, щоб фаворитів відсторонили від турніру, — пустив у хід свій улюблений аргумент Радник. — Послухайте мене. Не робіть цього.

— Все колись трапляється вперше, — відповіла Надя словами Ерланда.

Запанувала тиша. Вельможі перестали перешіптуватись. Розпорядник зрозумів, що міняти вердикт Надія не збирається і подивився на Арчибальда:

— Ви оголосите рішення?

Той, бідолашний, з блідого став уже зеленим і роздратовано смикнув головою, показуючи, що не збирається підписувати собі смертний вирок.

— Своє рішення я оголошу сама, — твердо промовила Надя.

В очах розпорядника майнуло щось на кшталт поваги. Поваги до божевільного, який не побоявся зайти в клітку до тигра. А ще полегшення, що не йому король відкрутить голову, коли повернеться і дізнається, що сталося.

— Тоді прошу, — відважив він уклін, потім розвернувся обличчям до трибун і зробив жест, вимагаючи тиші.

Глядачі зрозуміли, що ось-ось станеться щось важливе, і завмерли.

Надя підвелася. Сотні пар очей зосередилися на ній. Як вона була зараз вдячна Лізі за свій бездоганний зовнішній вигляд: за цю червону урочисту і навіть трохи войовничу сукню, за цю високу зачіску, що надає величі, за благородний блиск вишуканого намиста, що довершує гармонію образу.

Хвилювання билося в грудну клітку шаленим серцевим ритмом, стукало у скронях, шуміло у вухах. Вдих-видих. Спокійно. Голос не повинен тремтіти!

— Його Величність король Тай-Наїля Ерланд П'ятий змушений був ненадовго залишити нас, — чітко вимовляючи кожне слово, почала Надія. — Своїм повноважним представником тут, на турнірі, він призначив мене.

Мертва тиша заповнила трибуни, пристукнула всіх разом і кожного окремо, вдарила Надю по грудній клітці вибуховою хвилею. Вдих-видих. Спокійно.

— Мною ухвалено рішення продовжити турнір, незважаючи на нещодавній прикрий інцидент. Обидва учасники цього інциденту, лорд Вільгельм та лорд Фелікс, мають залишити арену турніру.

А ось тепер глядачі почали рухатися. Зойки, шепіт, гул нерозуміння та обурення.

— Вони усунуті від подальших змагань за поведінку, не гідну лицаря, — непохитно продовжила Надя. — Свою силу, спритність, витривалість та доблесть лицарі повинні демонструвати лише у лицарських змаганнях або захищаючи слабкого, а не калічачи власного брата та зриваючи турнір.