Розділ 21. За старшу

Лізі збирала Надю на третій етап лицарського турніру з потроєною старанністю.

— От чує моє серце, щось трапиться сьогодні, — пояснила вона свою зосередженість.

— Хороше чи погане? — поцікавилася Надія, хоча, звичайно, не дуже вірила, що Лізі має дар передбачення.

— Не знаю. Щось таке… виняткове, — страшним шепотом повідомила вона.

— Зі мною чи взагалі? — уточнила Надя.

— Не знаю, — знову знизала плечима Лізі.

— То чого ж ти тоді мене вбираєш, як на кінець світу, якщо нічого не знаєш? — підколола Надія.

— Розумієте, міледі, якщо щось має статися, неважливо хороше чи погане, неважливо з вами чи ні — ви маєте виглядати ідеально.

Угу. Залізна логіка. Ну, хіба ця Лізі не золото?

— Слухай, Лізі, називай мене просто на ім'я: Надія чи навіть Надя. Хоча б поки ми одні. Не дуже я до цього вашого «міледі» звикла.

— Гаразд, — не стала вона сперечатися. — У вас красиве ім'я.

На цій оптимістичній ноті Лізі розпочала найбільш садистську частину ритуалу одягання — затягування шнурівки ліфа.

— А знаєте, міледі… тобто, Надіє, я спочатку вас дуже боялася, — раптом видала вона.

Ось за що Надії подобалася Лізі — її ж хлібом не годуй, дай поговорити відверто.

— Чому?

— Ми в палаці, взагалі, всі шоковані були, коли поповзли чутки, що Його Святість Астролог Освальд назвав майбутньою королевою землянку. А потім чутки підтвердилися, і нам оголосили, що Його Святість Магістр Базиль перемістив з Землі дівчину. Але для початку не ту, яку назвав астролог — не наречену Його величності, а іншу. І вона, ну тобто ви, братиме участь у підготовці весілля.

Скоріше, у підготовці Його Величності до весілля. Але не суть.

— А боялася мене чому?

— Тому і боялася — бо ви з Землі, — з усіх сил натягувала шнурівку Лізі. (І звідки у цій мініатюрній дівчині стільки завзяття?) — Ми зовсім вашого світу не знаємо. Тільки зі страшних казок, які дітям на ніч про ваше життя розповідають. Про жахливих металевих механічних чудовиськ, які пересуваються в десять разів швидше за коня… А чи правда, що деякі з них ще й літають?

— Угу… ой… що ж ти так тягнеш? Як на мене, так ваші вбрання страшніші за наших чудовиськ будуть.

— А ще подейкують, що всі землянки трохи несповна розуму… Не такі, як Тай-Наїльські дівчата.

І Надя «постаралася» ці чутки підкріпити, розгулюючи в одній нижній сорочці по палацу.

— Нас попередили, щоб ми не звертали уваги на дивацтва і не лізли з жодними розпитуваннями.

Тож місцеві на Надю лише очі косять, а підійти ніхто не наважується? Ну, це не рахуючи лицарів. Для них всі ці застереження, навпаки, зіграли роль червоної ганчірки для бика.

— От я і боялася, — Лізі затягнула останні зав'язки.

— А зараз?

— Тепер вже ні, — вона посадила Надю на стілець перед дзеркалом і зайнялася зачіскою. — Тепер я боюсь не вас. Я боюсь за вас. Ви не така як Тай-Наїльські дівчата — ви смілива. Навіть Його Величності не боїтеся. І можете накликати біду на свою голову.

— Вовків боятися — в ліс не ходити, — посміхнулася Надя.

У сенсі кам'яних брил боятися — Радницею не працювати.

Лізі розчесала волосся і розділила на кілька прядок. Кожну підкрутила нагрітими на вугіллі щипцями — ще одне випробування не для людей зі слабкими нервами.

— А шкода, що це не вас назвав Його Святість Освальд, — несподівано видала вона, закріплюючи пасма у високу зачіску. — Мені б так хотілося, щоб ви стали нашою королевою.

Оце зізнання! Ну, хіба не золото ця Лізі? Надя — королева Тай-Наїля… та таке й у страшному сні не насниться…

Сьогодні Ерланд особисто супроводжував Надію у королівську ложу. Дочекався, коли вона вийде з палацу, і повів до трибун, попередньо окинувши фірмовим поглядом знизу вгору яскраво-червону сукню, в яку Лізі вбрала Надію з нагоди «кінця світу» чи що там її серце на сьогодні передчувало?

Король йшов мовчки. Виглядав як завжди монументально та спокійно. Хоча «як завжди» тут уже недоречно. Вчора Надії вдалося побачити Його Грізну Величність справжнім, без броні, у владі надсильних емоцій. Він так і не відповів їй на запитання, яким закінчився їхній сеанс. Звелів іти, залишаючись із цим страшним запитанням наодинці. Надя здогадувалася — історія терзала Ерланда всю ніч. Мимоволі вона зачепила якісь болючі струни в душі короля.

Вельможі вже були в ложі, коли Надія та Ерланд туди зайшли. Що цікаво, місце, з якого Надя дивилася вчора змагання, було вільне — ніхто зі свити на нього не зазіхнув. Більше того, панове виявили виняткову люб'язність — привітали її поклонами голови, зокрема й Арчибальд. Невже змирилися? Чи це тільки гарні міни, щоб не злити короля, а за першої ж нагоди Наді відважать нову порцію презирства?

Третій тур лицарського турніру полягав у змаганнях з метання списа. Напруження і на трибунах, і серед учасників зашкалювало. Основне питання дня, звичайно, полягало в тому, хто з двох блондинів-лицарів візьме сьогодні гору і стане не лише переможцем дня, а й переможцем усього турніру.

І без лорнета було видно, як вирує адреналін у жилах братів. Вони поглядали один на одного зухвало. А молодший ще й Наді час від часу посилав гарячі погляди.

Лицарі здійснили серію кидків. Вільгельм і Фелікс ішли ніс у ніс. Трибуни, як і в минулі дні змагань, більше ревли, коли демонстрував свої уміння старший брат. А Надя, як і раніше, вболівала за молодшого. Вона так захопилася дійством, що не помітила, звідки в королівській ложі взявся невисокий непоказний чоловік середнього віку в сірому дорожньому камзолі.

Він матеріалізувався перед Ерландом і простягнув конверт, скріплений сургучною печаткою. Чомусь саме в цей момент Наді згадалося, як вранці голосила Лізі: «От чує моє серце, щось сьогодні станеться».

Його Грізна Величність і так був сьогодні серйозний, а став ще більш зібраним. Відкрив конверт, дістав листа і швидко пробіг очима рядки. Надя стежила за виразом його обличчя, але не змогла зрозуміти, що там, за шарами броні. Ерланд зумів залишитися непробивно-кам'яним. А може, нічого особливого він і не прочитав? З чого Надя взяла, що послання важливе?