Розділ 4. Двоє тимчасово переможених королів

Надія мала дуже стійку психіку. Дуже! Її важко було вибити з колії. Марина, сусідка по кімнаті, любила говорити: "Вивести тебе з себе ніякого терпіння не вистачить". Але Його Величності Ерланду п'ятому це вдалося. Боязкість і розгубленість, яка охопила Надю перед цією королівською брилою, змінилася диким обуренням після вимовленої ним фрази. Взагалі-то Надя була готова до того, що він відмовиться від сеансів. Але як король озвучив своє рішення? Навіть не глянув на Надю. Не привітався, не попрощався, не вибачився, що змусив чекати. Беземоційно викарбував слова і мав намір залишити приміщення.

Причому списати безцеремонність на особливості Тай-Наїльського менталітету було неможливо. З талмудів, які Базиль приніс Наді, вона встигла дещо дізнатися про місцеві звичаї. Відносини між статями тут були як у лицарських романах. Чоловіки сприймали прекрасних жінок, як Муз, заради прихильності яких необхідно здійснювати подвиги, оточувати увагою і присвячувати поеми. А ще жінки асоціювалися у них із квітами, завдання яких цвісти, пахнути, радувати око, в жодному разі не залишати межі клумби і не втручатися у серйозні «чоловічі» справи.

Але як би там не було, етикет наказував чоловікові бути люб'язним. І король, безумовно, навчений манерам. То чому ж не захотів проявити чемність? Надя здогадувалася в чому справа. Не дарма ж вона майбутній психолог. Цією своєю категоричністю, приправленою демонстративною байдужістю, Ерланд видав себе з головою. Ситуація з одруженням його сильно мучить і гнітить. Напружує, хвилює, не дає нормально жити. Можливо, проблема навіть глибша, ніж вимушений шлюб. Адже про те, що рано чи пізно Ерланду доведеться одружитися з дівчиною, яку «виберуть зірки», він знав завжди. Мав би вже змиритися. Значить, є ще щось. Його величності потрібен якщо не психолог, то хоча б людина, яка його вислухає. Але хіба ця гранітна брила зізнається в такому хоча б навіть самому собі? Хіба поділиться з кимось проблемами, коли звик вирішувати все сам? І тим більше він ніколи не продемонструє слабкість та сумніви перед дівчиною. Адже прекрасні дами не призначені для серйозних справ — так вважають Тай-Наїльські чоловіки?

Але, на жаль чи на щастя, Надя зовсім не асоціювала себе з квіточкою, доля якої все життя зростати в межах клумби. Вона придушила обурення, що клекотіло в ній, і вимовила спокійно і впевнено:

—  Ваша Величносте, боюся, ви не можете мене звільнити.

Фраза наздогнала Ерланда, коли той уже майже вийшов за двері. Наздогнала і пристукнула. Принаймні так здалося Наді. Король різко зупинився і розвернувся. Ось тепер він нарешті удостоїв її поглядом. Просканував чомусь знизу вгору. Почав із джинсових ніг. Самовладання в Ерланда, певна річ, королівське, але все ж таки Надія змогла помітити в його очах суміш подиву, роздратування та інтересу. Так, звиняйте, Ваша Величносте, не бальна сукня до підлоги. Поки що Наді не видали нічого з місцевого одягу, щоб вона могла подібно до Тай-Наїльських дівчат-квіточок радувати чоловіче око.

Король залишив у спокої Надині ноги і його погляд ковзнув вище —  по тонкому трикотажу реглану, шиї, обличчю, і вперся в очі:

—  Чому?

—  Не можна звільнити працівника, доки його не найнято. Не пригадую, щоб ви мене наймали.

Чудовий прийом, тільки Ерланд не купився. Не став переконувати, що байдуже, хто її найняв —  він може наказати своїм родичам звільнити Надю. Сказав лише:

—  Так, не наймав. А що тоді ви робите у моєму кабінеті?

—  Прийшла… е-е-е… зіграти з вами партію ось у ці фігурки, —  вона кивнула у бік дошки, що нагадувала шахівницю.

Ні, ну а що вона могла ще сказати?

—  А ви вмієте?

О, виявляється, кам'яна брила здатна посміхатися.

—  Ні. Але сподівалася, що ви розповісте мені правила.

—  У цієї гри складні правила. Зазвичай дівчатам набридає після перших п'яти хвилин.

—  А ви спробуйте.

Король зачинив двері кабінету і попрямував до столу.

—  Ну, якщо ви наполягаєте.

Останні кілька хвилин у ньому боролися гнів і цікавість. Надія могла привітати себе з першою маленькою перемогою —  цікавість пересилила.

Він поставив дошку з фігурками перед Надею і сів навпроти. Тепер вона могла роздивитися Його Величність зблизька. Чому б і ні, якщо сам він не відчував жодного сорому постійно ковзаючи по ній поглядом? У Ерланда виявилися несподівано довгі вії, які вибивалися з решти скелеподібного образу. І ясні розумні очі. Що ж, тоді товариш король небезнадійний. До розумного чоловіка, хоч би яким упертим він не був, можна достукатися.

—  Ціль гри —  перемогти короля супротивника, —  Ерланд почав розповідати правила. У голосі, як і раніше, не чулося ні грама люб'язності.

Ерланд обійшовся кількома фразами. Зрозуміло, він не збирався всерйоз навчати Надію цій грі тільки показати, наскільки гра складна. Так би мовити, не для жіночого розуму. Угу. Тільки звідки Його Величності знати, що правила виявилися точнісінько такими ж, як у земних шахах. А у шахи Надія грати вміла.

—  Білі ходять першими. Прошу, —  він був грізний і насмішкуватий водночас.

Надя не стала мудрувати. Почала стандартно: е2-е4. Ерланд рухав свої фігури у відповідь, практично не дивлячись на дошку, впевнений, що противниця навіть не вловила суть гри. А даремно. На четвертому ході він одержав класичний дитячий мат.

—  Ваша Величносте, ваш король переможений.

Жоден м'яз не сіпнувся на обличчі Ерланда, коли він глянув на дошку. Так, скелеподібний вміє приховувати емоції —  це Надя вже зрозуміла. Але яким би непробивним не був його погляд, вона знала —  Ерланд вражений і злий. Власне, переможеними виявилися обидва королі: і шаховий, і П'ятий. Але Надія не надто тішилася. Кам'яну брилу неможливо пробити однією маленькою єхидною перемогою.

—  Ви вже вміли грати?

—  Так. А ви, я бачу, схильні недооцінювати супротивника. Може ще одну партію? Не хочете відігратися?

Не чекаючи згоди, Надя почала розставляти фігурки.