Розділ 3. Що допоможе?

— Подобається? — Базиль стежив за реакцією Надії, поки вона розглядала свої покої.

— Симпатично.

А як їй могла не сподобатися королівська розкіш після її кімнатки два на три в гуртожитку, яку вона ділила з одногрупницею Мариною? Щоправда, Надя поки що не бачила ванну кімнату. Водогін тут хоча б є? Чи зручності на рівні середньовіччя?

— Ось дзвоник, — кивнув Базиль на підвішений до стіни дзвіночок. — Щоб викликати прислугу. Звертайтеся за першої необхідності. А я поки що залишу вас. Але через пару годин повернуся, щоб провести до кабінету Його Величності, де проходитиме перший сеанс.

— Ви казали, що король поки не знає, що його родичі найняли йому консультанта. Чи прийде він на сеанс?

— Думаю, мені вдасться переконати його прийти. А ось чи залишиться він, і, головне, чи погодиться на такі сеанси, залежить лише від вас.

Надя підійшла до столика, на якому красувалися кілька фігурних ваз і опустила в одну з них паперову троянду. Базиль супроводжував її дії м'якою посмішкою. Мабуть, йому сподобалося, що його презент удостоєний почесного місця.

— Чи будуть ще запитання? — ввічливо схилив він голову.

Та ціла купа! Найрізноманітніших. Ось, наприклад, одне з них:

— Скажіть, Базилю, навіщо ви спровокували мене співати при переміщенні? Адже це не є обов'язковою частиною ритуалу?

В усякому разі, решту він горланити не змушував.

— Не є, — філософськи посміхнувся він. — Але десять хвилин у повній темряві та невідомості — це досить неприємно. Подейкують, деяким людям цього вистачає, щоб збожеволіти. Мені треба було чимось зайняти вас.

— Десять? Мені здалося, що переміщення тривало максимум дві хвилини.

Мабуть, спрацювало відволікання уваги. Нишпорячи у засіках музичної пам'яті, Надія не помічала, як летить час. То Базиль, виявляється, у душі теж психолог.

— До речі, що за дивні слова ви співали? — поцікавився він з легким глумом. — У вас справді немає улюбленої пісні?

Є. Мабуть. Але на той момент нічого на думку не спало.

— Треба буде зводити вас на концерт маестро Озаріо, — лукаво потер Базиль свою інтелігентну борідку.

Місцева поп-зірка? Надія послухала б. Ось тільки для цього потрібно щонайменше не отримати сьогодні, так би мовити, гарбуза від короля. А у Наді лише дві години, щоб підготуватися до першого сеансу. Потрібно терміново починати діяти.

— Базилю, у мене прохання. Мені б якісь книги з історії Тай-Наїля, літописи, пресу. Будь-які джерела інформації, які у вас є.

На інтернет, певна річ, Надія не розраховувала.

— Гаразд, особисто принесу вам все найважливіше. Тільки, якщо дозволите, спочатку переодягнуся. Ваш земний одяг занадто…

— …безглуздий? — чула вже Надя таку думку. Вона посміхнулася: — Ну, взагалі-то, у нас так не одягаються.

— Хіба? — На обличчі Базиля відобразилося спантеличення. — Ваш земний торговець, у якого я виміняв речі, сказав, що вони всі дуже модні. Обдурив?

Модні-то вони модні, тільки ж треба знати, що з чим і з якої нагоди надягти. Надя ледве стримала посмішку. Уявила собі ці торги та реакцію продавця. Цікаво, що Базиль запропонував йому натомість?

— Та ні. Продавець не обдурив. Все це просто писк моди, — заспокоїла Надя. — Ну… окрім ваших шароварів.

— Натомість шаровари в моді у нас.

— Справді?

— Так. Їх носять вчені-маги під мантіями. Для Фредеріка та Алісії я вирішив придбати повний набір земного одягу. Сам же обмежився лише цим, — він трохи гидливо відтягнув двома пальцями рукав теніски. — А шаровари залишив свої.

Ну, тепер хоч трохи прояснилося, чому роботодавці примудрилися постати перед Надією у такому різномастому маскараді.

Базиль вийшов на кілька хвилин, а коли повернувся, вже був одягнений у бордову мантію, яка благородно поблискувала золотою вишивкою. Залишивши на столі цілу купу талмудів і паперів, він знову пішов.

Надя сіла до роботи. Гарячково читала — кілька сторінок з однієї книги, кілька з іншої, кілька абзаців з рукопису, розділ літопису. Це як перед іспитом — точно знаєш, що вже не встигаєш вивчити навіть половини відповідей, але наполегливо продовжуєш запихати в себе інформацію, щоб перетворити на кашу навіть те, що знав.

Змусив відірватися від талмудів тупіт копит і збуджені звуки голосів, що лунали з вулиці. Надя підбігла до вікна. Видовище зачаровувало — наче переглядаєш кадри з фільму про середньовіччя: важкі ґратчасті ворота фортечного муру повільно піднялися і впустили у двір королівського палацу кілька вершників. З висоти другого поверху вона легко змогла роздивитися їхні обличчя. Той, що спішився першим, недбало передавши поводи найближчому слузі, і був Ерланд п'ятий. Він виглядав ще кремезнішим, ще більш грізним, ще більш могутнім, ніж на портреті. Статичний малюнок не в змозі був передати упевненості його енергійних рухів, сили його низького голосу, сталевої владності його командного погляду. І Надя ще сподівається, що ось цей чоловік погодиться слухати її поради?

Вона відскочила від вікна. Позакривала талмуди. Це все не те. Усе це не допоможе. А що допоможе? Вийняла з сумочки смартфон. Десь у неї мали бути файли з конспектами лекцій професора Лирщика. Хоча що вони їй дадуть? Що вона розраховує у них знайти? Поради, як поводитися з клієнтом, який має укласти вимушений шлюб з іншосвітянкою? Такого випадку професор на заняттях точно не розбирав. Смартфон був закинутий назад у сумку — також не те.

Якщо Наді щось і допоможе, то це спокій, впевненість та імпровізація. Вона смикнула дзвіночок на стіні. Прислуга з'явилася миттєво, ніби чергувала під дверима. Жінка років тридцяти в картатій сукні майже до підлоги, форменому фартушку та чепці. Надя спіймала на собі насторожений погляд. Ну так, Базиль попереджав, що в Тай-Наїлі люди жодного поняття не мають, як поводитися з представниками «жахливого» земного світу.

— Лізі, — представилася покоївка. — Чим можу бути корисною?

— Навчіть мене, будь ласка, користуватися ванною, — якомога привітніше усміхнулася Надя. Коли вона досліджувала санвузол, не знайшла звичних кранів. — І ще я не відмовилася б від легкої вечері.