(3)

                                                                 *                    *                   *

Поживна прохолода світанку все ще панувала серед високих стін храму Ра, рясно вкритих барельєфними малюнками та вирізаними ієрогліфами. Довгі колони йшли вгору на десятки метрів підтримуючи рукотворний купол богині Нут весь поцяткований фосфоресціюючими і до ранку вже ледь помітними семипроменевими зірками. Смолоскипи, що стирчали в бронзових утримувачах, були акуратно погашені і лише деякі з них помаргували тліючими вогниками. Попереду, поряд з масивними стулками вхідних воріт, ледь помітні в похмурій напівтемряві приміщення стояли два напівоголених раба - воротаря, з покірністю чекають відходу таємничого відвідувача, щоб продовжити виконання своїх звичних обов'язків. Вони чемно схилилися в однаковій позі, не забувши заздалегідь відкрити двері перед гостем, що йде. З утвореного отвору відчувався жаркий віяння пустелі, що прокидається. Вранішнє світло яскравою смугою сором'язливо вповзало в обитель спокою та тиші сховища богів.
Не звертаючи жодної уваги на худорлявих служителів, візитер рівним розміреним кроком вийшов за ворота, намагаючись припустити найкоротший шлях до резиденції своєї групи. Неясна тінь відразу з'явилася праворуч і оформилася у фігуру людини, одягненого в одяг жовтого кольору молодшого жрецтва. Його тихе привітання змішалося з хрускотом піску під сандалями. Встигнувши за ніч навіятись на дорожні плити навколо храму, пустельне крихітне майже повністю приховало їх під своїм покривалом. Викладена дорога ніби ідеально пряма стріла тяглася на кілька кілометрів, від самого входу в зазначений Храм до величезного тіла Сфінкса і до великого Святилища, яке виднілося на віддалі, і виглядало гострокінцевим гіганським піком з-за його спини.
З протилежного боку квапливо засеменіла ще одна людина, яку обсервер зупинив швидкоплинним рухом руки, позначивши тим самим, щоб той слідував за ним трохи на відстані, але був готовий до всього випадкового.
Розмова ж стояла тільки зі жерцем, і – на єдиній.
Рухаючись не так квапливо і пройшовши з півтори сотні кроків пара людей, що розмовляли, зупинилася. Темпорал здебільшого мовчав і лише зрідка міг поставити запитання, не звертаючи увагу на співрозмовника. Його стримана манера абсолютної холодності та відсутності імпульсивної невербальної реакції викликала у жерця особливу повагу та внутрішній трепет.
- Це все, що передбачила оракул?
- Кожне слово, сказане нею твоїм вухам донесли мої вуста, - той, хто говорив, схилився так само, як ті раби - воротарі. – Для всіх нас, однак, залишається загадкою все наречене Сивіллою.
- Про це можеш не турбуватися, необхідні відомості глави Храму отримають сповна. Однак спроби розгадати марення дельфійки і бажання знайти в ньому стрункість думки не варті всіх зусиль, які будуть докладені. Тобі лише залишається передати настоятелям остаточне значення, безпосередньо пов'язане з пророцтвом.
- Я готовий слухати твої промови з покірністю раба і покірною відданістю.
Розмірковуючи, чоловік пожував губами і повільно почав:
- Найближчим часом балтасар Філота має покинути цей тлінний світ, і аж ніяк не з власної волі. Занадто багато помилок зробив цей честолюбний чоловік. Боги прочитали його долю до кінця і життя його стало важким каменем, що перетворює потік чистого струмка на болото.
- На скільки я можу зрозуміти, ти хочеш...
- Твої мови стали занадто неприборканими, повторюючи квапливість думки. З якого часу ти почав дозволяти собі перебивати співрозмовника?
- Вибач, Верховний! - Жрець, схрестивши внизу руки, покірно схилив свою блискучу від засмаги голову. – Гординя все ще охоплює мою сутність.
- Так наберись терпіння і стань на шлях праведності. - Темпорал уважно і з докором дивився на ченця, що присмирів. - Філота помре не власною смертю, і цьому має статися невідворотно. Але, - що тут говорив, зробив невелику багатозначну паузу, - Ордену необхідно дотримуватися обачності і відстороненості, при цьому залишаючись у розсудливій увазі. Храму не повинно заплямувати себе чиєюсь кров'ю, інакше це стане прокляттям і надто довгою опалою для Ордену. Наші прагнення, цілі, а найголовніше, Вища Істинність можуть віддалитися від здійснення на багато років забуття та апатії. А це загрожує ослабленням віри в дійсність Ідеї: завзятих віруючих і послідовників ставатиме все менше, і наш вплив на варварів перетвориться лише на шипіння вмираючої змії. Кожен із них зможе тоді гнати служителя Ордену побоями та лайкою. Чи вартий такий ганьба крові ганебного балтасара чужої землі?
- Ти, як завжди, маєш рацію, Верховний. І ця правда наповнена еонами мудрості.
- Не розпорошуйся в порожньому словоблудії, я не так потребую цього. Від тебе зараз потрібна тільки зосередженість на моїх промовах, які ти належним чином перекажеш Знаючим, зберігаючи сенс і логічність, що містяться в словах і між ними, - тимпорав замовк на хвилину, ледве помітно кидаючи швидкі погляди за спину жерця.
Відстань, яка відокремлювала людей від стін і вже прикритих воріт Храму, була трохи більшою з двох сотень кроків і хвилюватися з приводу проведення дистанційного прослуховування зовсім не варто. Хіба що сам служитель, що стоїть зараз перед обсервером, міг бути резидентом сторонньої агентурної мережі. Хоча, відділ ефекторів навряд чи здатний на такі надто витончено завуальовані впровадження, покладаючись лише на просте вербування. Та й вибір у використанні отриманих відомостей у цього служителя культу виявлявся дуже обмеженим, виріши він навіть діяти хоч усупереч собі – адже все вже було враховано, прораховано та перевірено у всіх точках Консистента цього Потоку.
Трохи пошматований одяг ремісника, який має не дуже великий достаток, який зараз був окрасою потокового образу, частково допомагав переносити спеку, що наставала, і відчувалася набагато легше і зручніше звичного службового комбінезону. Задовольнившись незначним оглядом, Темпорал з упевненістю продовжив свою промову:
- Зі смертю Філоти II багато хто може запідозрити Орден у підкупі та зраді, а його жерців у зневаженні та повному порушенні заповідей істинного бога, якому вони служать і присвячують все своє життя. Подібні віяння, у свою чергу, можуть зі швидкістю бурі призвести до радикальних наслідків, де криваві розправи над служителями Храму та його прихильниками стануть лише невеликим вступом перед основними діями. Всі ті, хто зі страхом і ненавистю не в змозі забути наші успіхи, невгамовне хотіння ворогів і заздрісників, які бажають розбазарити скарбниці Ордену, не проминуть скористатися таким моментом. Будь-які, навіть найнезначніші протистояння з владою балтасара лише спричинять непотрібні чутки та пересуди, і будуть тільки на руку таким людям. І з легкістю можуть спричинити повну поразку Ордену у справі просування Проекції, зіткнувшись із людським невіглаством. Адже натовпом рухають пристрасті, а не розумність. Тому старшим жерцям слід взяти за основу своїх ворогів, як знаряддя. Пізнавши властиві їм якості та наміри, використовувати їх у досягненнях власних цілей. Чи тягне за собою мула, якщо вуздечка в твоїх руках, а спина його зовсім не обтяжена вантажем.
- Отже, Ордену варто відступити в тінь і припинити діяти явно? Але як ми зможемо закликати нових віруючих на невідомих варваських землях?
- Це вже турбота не молодшого жерця, - обсервер награно і гордо розтягнув губи в посмішці. – Тим, кому ти передаси все те, що тут почув, гідно приймуть і використовують отримане.
Темпорал починав поспішати, ясно розуміючи, що розмова з тим, хто вийшов, його супроводити і вислухати настанови для старших служителів явно затягується, і цим може декого стурбувати в Храмі. У правлінні Ордену, поки що з не зовсім зрозумілих причин, починав назрівати розкол. Тому варто було докласти деяких зусиль та проконтролювати подальший процес. Чи йшов він зсередини, чи ініціювався під чужим впливом ззовні, ще чітко виявлялося насправді і потрібно було відстежити джерело неясного дисбалансу. Ось тому він і затіяв весь цей «диспут» за брамою орденського святилища, щоб прихована інформація досягла потрібних людей. Всі важливі для подальших вузлових дій дані однозначно отримають ті, кому це призначено. Інші дізнаються лише те, що сповна зможуть видерти, подряпати тортурами з бідного служителя, але при цьому мало що розпізнавши у простоті слів.
Вбивство Філоти II вимагалося не тільки як історична даність, але і з кліологічною перспективою подальшої корекції Потоку цієї Реальності. Необхідно було дотриматись певних умов для еволюційного повороту у розвитку Цивілізації та прискорення процесу формування глобальної структури планетарного етносу. І тому були особливі причини у майбутньому.
Усьому первісником ставав процес повної дестабілізації та знищення. Війна – мати прогресу та розвитку. Все те, що людство вважає злом, у будь-якій морально - етичній відхиленні, все з легкістю конденсується в ній. Але вона ж, однозначно і безповоротно, наводить після себе цивілізації до Золотого віку розвитку, освіти та процвітання. Немов нещадний вогонь, що випалює безплідні простори полів, після якого трава благотворно оновлюється і рясно цвіте, так і війна привносить після себе стрибкоподібний розвиток і ментальну стійкість. Людські соціальні системи, набувши певного досвіду, пристосовуються, зміцнюються та плідно розвиваються після моторошних кровопролиття. До того ж під час війн сприятливо відбувався процес оновлення біогенного матеріалу, створюючи разючі схрещування, та подальше інтелектуальне еволюціонування, здатне вести цивілізацію до необхідного онтогенезу.
Така позиція чудово збігалася із програмою Регулюючої Проекції відділу Обсерверів, пов'язаною із впровадженням монотеїзму та героїко – месійської концепції.
У розроблений план коригування входило усунення правлячого балтасара, який не бажав подальших розширень територій за рахунок постійних воєн та набігів. І вже тим більше, далеких походів у зовсім дикі та пустинні землі неосяжної Скіфії. Вік, отримані колись рани, а головне, бенкети, що ставали все частіше, як факт збільшення скарбниці за рахунок розширення території і податків, давали про себе знати, відбираючи не тільки фізичні сили і здоров'я у старіючого государя, але і спрагу продовжувати загарбницькі походи. Філота швидко в'янув і зовсім не позбавлявся вже тих амбіцій, які їли його в молодості. Саме тому, необхідно було створити передумови до виконання всього комплексу запланованої Програми, у якій головною парадигмою виступала війна, як еволюційний каталізатор. А відновити її могли лише регенти.
Порожні, не надто зайняті території були необхідні для активізації процесу зі створення з боку глобальної цивілізації. Всім просторам скіфської вільності мало зрадити ореол Землі Обіцяної, впровадити образ якогось Небесного Єрусалима. А для подібного старшого із синів Філоти, Олександра, після смерті правлячого батька необхідно буде відправити до Заострії, до перських та халдейських магів на навчання. Втеча п'ятнадцятирічного сина з батьком від розгніваного натовпу і поплічників Філоти, може розпочатися саме тут, в Атлантії, серед стін цього чудового Храму Ра. Адже потурання халдейському пророку та персам Олівією останнім часом було надто явним для багатьох у Пеллі. Тому і звинувачення у вбивстві має торкатися опосередковано норовливої ​​і відкинутої дружини, і на пряму - персів і халдеїв.
 При цьому відділу варто почати масовано і повсюдно поширювати поголос про святість Олівії, батька великого рятівника світу, як про Богоматерь і захисницю всіх пригноблених. І робити це так наполегливо, щоб небилиці перетворилися на природність для багатьох. Після часу необхідно буде відправити Олександра з місіонерською проповідницькою метою в ці землі, де, провівши кілька років, він зможе проявити себе як духовний учитель з викладенням нестандартного та екзистенційного матеріалу. Новий месія пророкуватиме про небувалу концепцію, цілком екстравагантну і поки, абсолютно божевільну, для людей цього світу. Олександр стане прекрасним зразком на роль як святої жертви, так і символом для подальшого виникнення хрестових походів. А у величезні території Скіфії мають хлинути багатомільйонні війська Ксеркса із Заострії. А союзниками, але й прихованими ворогами, їм стануть народи з Етрурії, Афінії та романо – елінських держав – полісів.
Подальші роздуми темпорала перервав смиренний голос покірно чекає вказівок жерця:
- Вибач, Верховний. Але, здається, я вже надто довго затримую тебе? Мені потрібно йти...
- Стривай, - обсервер постарався не видавати свого хвилювання. - Скажи мені, що вдалося дізнатися про найближче оточення Філоти, особливо про тих, хто є його етерами?
- Особи лише трьох із десяти були підтверджені знайденими нами людьми. Решту ніхто не знає і навіть не може згадати. Але саме вони потрапили в ближнє коло балтасара за підозрілими протекціями, чи то Олівії, чи то перських послів і так чи інакше пов'язані з перським купцем Нахтуаном та його халдейським вигодовуванням Белтасом.
– Людям, які впізнали етерів довіряти можна?!
- Безперечно, Верховний. Їх виявилося всього кілька людей, кого вдалося розшукати в чужих землях у злиднях і мерзотності. Багато хто, просто, незрозуміло, як і де, безвісти зник. Втім, як і ці тепер, вже ніколи не здатні вимовити жодного слова.
«Орден став дуже чисто працювати, переставши залишати в живих не тільки прямих, а й третьорядних свідків своїх розвідок. Не даючи цим можливості виникнення резонансу ФН (фактор нестабільності). Що тут скажеш – тільки, молодці!».
- Мене, чомусь бентежить дещо - що в твоєму звіті, - темпорал ставши до співрозмовника в півоберту вже збирався йти. Він нарешті спробував уловити у своєму настрої те, що ефірним холодком постійно овівало його. - Ти можеш пригадати чітко все те, що відбувалося у Дельфах, у святилищі піфії? Чи помітив ти хоч якусь дивність, чи людину, яка не повинна там знаходитися?
- Все відбувалося як завжди: і раби - носії, і глашатий, і дівчата - весталки. Нікого зайвого. - Жрець опустив погляд примружених очей знову згадуючи минуле. — Довірена мені людина бачила на схилі лише одного разу якогось бродягу, що заблукав у тумані. Він пробув там недовго розвівши вогонь і зігріваючись. Може то був пілігрим, що загубився, або нещасний, який шукав свою смерть, не знаю. І на тому… все. Хіба що… Не можу сказати точно, але сталося щось, може, й звичайне…
Обсервер напружено чекав на відповідь, що губиться у своїх спогадах жерця.
- Від довгого перебування в лоні богів Сивілла явно була в навіяному півсні і зовсім слабка. І коли її винесли на поміст, до нас, і настав момент прозвісті вона раптом знемогла. Її поспішила підтримати одна з весталок.
- Це якось вплинула на сам зміст пророцтва чи був змінений порядок?
- О ні, Верховний! Просто, ти сам запитав про незрозумілості... 
Людина, що видавала себе за покровителя Храму і вищого ментора жрецького Ордену, облизала губи, що висихали. Прийнявши на себе холодність і незворушність, що ніби повернулася, він нарешті повернувся в напрямку Сфінкса.
- Не турбуйся, все так і має бути, - він зробив кілька кроків засипаною піском дорогою. Через плече він уривчасто кинув: - І не забудь передати Знаючим мої настанови.
«Необхідно буде відвідати ще й храм Ісіди – Інанни, опитати всіх цих святош, щоб мати чіткішу картину події. Цілком незрозумілі особистості не можуть просто так виникати з нізвідки і хитатися святими схилами, в той самий момент, коли до оракула прибуває делегація з самого Атлантія. Щось занадто нестабільною стає саме ця точка Потоку ... ».