(3)

                                                                                 3

Збадьорююча прохолода світанку все ще панувала серед високих стін храму Ра, багато вкритих барельєфними малюнками і висіченими ієрогліфами. Довгі колони сягали вгору на десятки метрів, підтримуючи рукотворний купол богині Нут увесь усіяний фосфоресціюючими семипроменевими зірками вже ледве помітними під ранок. Смолоскипи, що стирчали в бронзових утримувачах, були акуратно погашені і лише деякі з них помаргували тліючими вогниками. Попереду, поруч із масивними брамами вхідних воріт, ледве помітні в похмурій напівтемряві приміщення стояли два напівоголені раби - брамники, які зі смиренністю чекали, коли таємничий відвідувач піде геть, щоб продовжити виконання своїх звичних обов'язків. Вони чемно схилилися в одноманітній позі, не забувши заздалегідь відчинити двері перед гостем, що йде. З отвору, що утворився, відчувалося прохолодне віяння пустелі, що прокидається. Сіре ранкове світло смугою сором'язливо вповзало в обитель спокою і тиші сховища богів. 
Не звертаючи жодної уваги на худорлявих служителів, візитер рівним розміреним кроком вийшов за ворота, намагаючись передбачити найкоротший шлях до резиденції своєї групи. Неясна тінь одразу ж з'явилася праворуч і оформилася у постать людини, одягненої в одяг жовтуватого забарвлення молодшого жрецтва. Його тихе привітання змішалося з хрускотом піску під сандалями. Пустельна крихітка, що встигла за ніч з'явитися на дорожніх плитах навколо храму, майже повністю приховала їх під своїм покривалом. Викладена дорога немов ідеально пряма стріла тягнулася на кілька кілометрів, від самого входу в зазначений Храм до величезного тіла Сфінкса, що виднілося на віддалі, і до великого Святилища, яке визирало загостреним гігантським піком з-за його спини.
З протилежного боку квапливо зашагав ще один чоловік, якого обсервер зупинив швидкоплинним рухом пальців, позначивши тим самим, щоб той слідував за ним трохи віддалік, але був готовий до всього випадкового.
Розмова ж мала бути тільки зі жерцем, і - наодинці. 
Рухаючись не настільки квапливо і пройшовши з півтори сотні кроків пара людей, що розмовляли, зупинилася. Темпорал здебільшого мовчав і лише зрідка міг поставити запитання, абсолютно не звертаючи увагу на співрозмовника. Його стримана манера абсолютної холодності й відсутності імпульсивної невербальної реакції викликала в жерця особливу повагу і внутрішній трепет.
- Це все, що напророкувала оракул?
- Кожне слово, сказане нею твоїм вухам донесли мої вуста, - той, хто говорив, схилився так само, як ті раби коло брами. - Для всіх нас, однак же, залишається загадкою все сказане Сівіллою.
- Так потрібно і бути. Про це можеш не турбуватися, необхідні відомості глави Храму отримають сповна. Однак спроби розгадати марення дельфійки і бажання знайти в ньому стрункість думки не варті всіх тих  зусиль, які буде докладено. Тобі лише залишається передати Настоятелям остаточне значення, безпосередньо пов'язане з пророцтвом.
- Я готовий слухати твої промови з покірністю раба і смиренною відданістю.
Розмірковуючи, чоловік пожував губами і повільно почав:
- Найближчим часом балтасар Філота має покинути цей тлінний світ, і, аж ніяк, не з власної волі. Занадто багато помилок зробив цей честолюбний чоловік. Боги прочитали його долю до кінця і життя його стало тяжким каменем, що перетворює потік чистого струмка на болото.
- На скільки я можу зрозуміти, ти хочеш...
- Твої промови стали занадто неприборканими, повторюючи поспішність думки. Відколи ти почав дозволяти собі перебивати співрозмовника?
- Вибач, Верховний! - жрець, схрестивши внизу руки, покірно схилив свою блискучу від засмаги голову. - Гординя все ще охоплює мою сутність.
- Тож наберися терпіння і стань на шлях праведності. - Темпорал уважно і з докором дивився на присмирілого ченця. - Філота помре не власною смертю, і цьому має статися невідворотно. Але, - тут той, хто говорив, зробив невелику багатозначну паузу, - Ордену необхідно дотримуватися обачності й відстороненості, при цьому залишаючись у розсудливій увазі. Храм не повинен заплямувати себе чиєюсь кров'ю, інакше це стане прокляттям і надто довгою опалою для Ордена. Наші прагнення, цілі, а найголовніше, Вища Істинність можуть віддалитися від звершення на багато років забуття й занепаду. А це загрожує ослабленням віри в дійсність Ідеї: завзятих вірян і послідовників ставатиме дедалі менше, і наш вплив на варварів перетвориться лише на шипіння вмираючої змії. Кожен із них зможе тоді гнати служителя Ордену побоями і лайкою. Чи варта така ганьба крові презирливого балтасара чужої землі?
- Ти, як завжди, маєш рацію, Верховний. І ця правда наповнена диханням мудрості...
- Не розпорошуйся в порожньому словоблуддінні, я не настільки потребую цього. Від тебе зараз вимагається тільки зосередженість на моїх промовах, які ти належно перекажеш Знавцям, зберігаючи сенс і логічність, що містяться в словах і між ними, - темпорал замовк на хвилину, ледве помітно кидаючи швидкі погляди за спину жерця.
Відстань, що відділяла людей від стін і вже прикритих воріт Храму, була трохи більше ніж дві сотні кроків, і хвилюватися з приводу проведення дистанційного прослуховування зовсім не варто було. Хіба що, сам служитель, що стоїть зараз перед обсервером, міг бути резидентом сторонньої агентурної мережі. Хоча, відділ ефекторів навряд чи здатний на такі вже надто витончено завуальовані впровадження, покладаючись лише на просте вербування. Та й вибір у використанні отриманих відомостей у цього служителя культу виявлявся вельми обмеженим, виріши він навіть діяти хоч всупереч собі - адже все вже було враховано, прораховано і перевірено у всіх точках Консистента цього Потоку.
Трохи пошарпаний одяг ремісника з не надто великими статками, який зараз був прикрасою поточного образу, частково допомагав переносити спеку, яка вже наближалася, і відчувався набагато легше та зручніше, ніж звичний службовий комбінезон. Задовольнившись незначним оглядом, темпорал з упевненістю продовжив свою промову:
- Зі смертю Філоти II багато хто може запідозрити Орден у підкупі та зраді, а його жерців - у нехтуванні та цілковитому порушенні заповідей істинного бога, якому вони служать і присвячують усе своє життя. Подібні віяння, своєю чергою, можуть зі швидкістю бурі призвести до радикальних наслідків, де криваві розправи над служителями Храму та його прихильниками стануть лише невеликим вступом перед основними діями. Усі ті, хто зі страхом і ненавистю не в силах забути наші успіхи, невгамовне прагнення ворогів і заздрісників, спраглих розбазарити скарбниці Ордена, не забудуть скористатися таким моментом. Будь-які, навіть найнезначніші протистояння з владою балтасара лише спричинять непотрібні чутки і пересуди, і будуть тільки на руку таким людям. І з легкістю можуть спричинити повну поразку Ордену в справі просування Проекції, зіткнувшись із людським невежінням. Адже натовпами рухають пристрасті, а не розумність. Тому, старшим жерцям слід узяти за основу своїх ворогів, як знаряддя. Пізнавши притаманні їм якості та наміри, використовувати їх у досягненнях власних цілей.  Чи варто тягти за собою мула, якщо ти не в силах на нього влізти?
- Отже, Ордену варто відступити в тінь і перестати діяти явно? Але як тоді ми зможемо закликати нових віруючих на невідомих варваських землях?
- Це вже турбота не молодшого жерця, - обсервер награно й гордовито розтягнув губи в усмішці. - Тим, кому ти передаси все те, що тут почув, гідно приймуть і використають отримане.
Темпорал починав поспішати, ясно розуміючи, що розмова з тими, хто вийшов його супроводжувати і вислухати повчання для старших служителів, явно затягується, і цим може декого стурбувати в Храмі. У правлінні Ордена, поки що з не зовсім зрозумілих причин, починав назрівати розкол. Тому варто було докласти певних зусиль і проконтролювати подальший процес. Йшов він зсередини, чи ініціювався під чужим впливом ззовні, ще не чітко проявлялося в дійсності і необхідно було відстежити джерело неясного дисбалансу. Ось тому він і затіяв весь цей «диспут» за воротами орденського святилища, щоб прихована інформація досягла потрібних людей. Усі важливі, для подальших вузлових дій, дані однозначно отримають ті, кому це призначено. Решта дізнаються лише те, що сповна зможуть видерти, видряпати тортурами з бідного служителя, але при цьому мало що розпізнавши в простоті слів.
Убивство Філоти II було потрібне не тільки як історична даність, а й із кліологічною перспективою подальшої корекції Потоку цієї Реальності. Необхідно було дотриматися певних умов для еволюційного повороту в розвитку Цивілізації та прискорення процесу формування глобальної структури планетарного етносу. І тому для цього були особливі причини в майбутньому. 
Усьому споконвічно ставав процес повної дестабілізації та знищення. Війна - мати прогресу й еволюції. Усе те, що людство вважає злом, у будь-якому морально-етичному відхиленні, все з легкістю конденсується в ній. Але вона ж, однозначно і безповоротно, приводить після себе цивілізації до Золотого віку розвитку, просвітництва і процвітання. Немов нещадний вогонь, що випалює безплідні простори полів, після якого трава благотворно оновлюється і рясно цвіте, так і війна привносить після себе стрибкоподібний розвиток і ментальну стійкість. Людські соціальні системи, набувши певного досвіду, пристосовуються, зміцнюються і плідно розвиваються після моторошних кровопролить. До того ж під час воєн благотворно відбувався процес оновлення біогенного матеріалу, створюючи вражаючі схрещування, і подальше інтелектуальне еволюціонування, здатне вести Цивілізацію до необхідного онтогенезу.   
Така позиція чудово збігалася з програмою Регулюючої Проекції відділу Обсерверів, пов'язаної з впровадженням монотеїзму і героїко-месійської концепції.
У розроблений план коригування входило усунення правлячого балтасара, який не бажав подальших розширень територій за рахунок постійних воєн і набігів. І вже тим більше, далеких походів в абсолютно дикі і пустельні землі неосяжної Скіфії. Вік, отримані колись рани, а головне, почастішали бенкети, як факт збільшення скарбниці завдяки розширенню території та податків, давали о собі знати, відбираючи не тільки фізичні сили і здоров'я у старіючого государя, а й жагу продовжувати загарбницькі походи. До цього ще додавалась зухвала переконаність в своїй непереможності. Але Філота швидко в'янув і зовсім не позбавлявся вже тих амбіцій, які з'їдали його в молодост даючи дуже багато сумнівів навіть у своїх вчителях та друзях дитинстваі. Ось тому, необхідно було створити передумови для виконання всього комплексу запланованої Програми, в якій головною парадигмою виступала війна, як еволюційний каталізатор. А відновити її могли тільки регенти.
Порожні, не особливо зайняті території були необхідні для активізації процесу зі створення витоків глобальної Цивілізації. Усім просторам скіфської вольності мало бути надано ореол Землі Обітованої, впровадити образ якогось Небесного Єрусалима. А для подібного старшого з синів Філоти, Олександра, після смерті правлячого батька необхідно буде відправити в Заострію, до перських і халдейських магів на навчання. Втеча п'ятнадцятирічного сина з матір'ю від розгніваного натовпу і поплічників Філоти, може початися саме тут, в Атлантії, серед стін цього чудового Храму Ра. Адже потурання халдейському пророкові й персам Олівією останнім часом було надто явним для дуже багатьох у Пеллі. Тому й обвинувачення у вбивстві має зачіпати побічно норовливу і відкинуту дружину, і на пряму - персів і халдеїв.
 При цьому, відділу варто почати масовано і повсюдно поширювати чутки про святість Олівії, матері великого спасителя світу, як про Богоматір і захисницю всіх пригноблених. І робити це так наполегливо, щоб небилиці перетворилися на природність для багатьох. Через деякий час необхідно буде відправити Олександра з місіонерською проповідницькою метою в ці землі, де, провівши кілька років, він зможе проявити себе як духовний вчитель із викладенням нестандартного й екзистенціального матеріалу. Новий месія стане пророкувати про небувалу концепцію, абсолютно екстравагантну і поки що абсолютно божевільну для людей цього світу. Олександр стане чудовим взірцем на роль, як святої жертви, так і символом для подальшого виникнення хрестових походів. А у величезні терени Скіфії повинні будуть хлинути багатомільйонні війська Ксеркса із Заострії. Союзниками ж, але й прихованими ворогами, їм стануть народи з Етрурії, Афінії та романо-елінських держав - полісів.
Подальші роздуми темпорала перервав смиренний голос жерця, що покірно чекав вказівок:
- Вибач, Верховний. Але, здається, я вже занадто довго затримую тебе? Мені необхідно йти...
- Стривай, - обсервер постарався не видавати свого хвилювання. - Скажи мені, що вдалося дізнатися про найближче оточення Філоти, особливо про тих, хто істинно є його етерами?
- Особистості тільки трьох із десяти були підтверджені знайденими нами людьми. Решту ніхто не знає і навіть не в силах згадати. Але саме вони потрапили в ближнє коло балтасара за підозрілими протекціями чи то Олівії, чи то перських послів, і так чи інакше пов'язані з перським купцем Нахтуаном і його халдейським викормишем Белтасом.
- Людям, які впізнали етерів довіряти можна?!
- Безумовно, Верховний. Їх виявилося всього кілька, кого вдалося розшукати в чужих землях у цілковитій убогості й животінні. Багато, просто, незрозуміло, як і де, безслідно зникли. Втім, як і ці тепер, уже ніколи не здатні будуть вимовити жодного слова.
"Орден став вельми чисто працювати, переставши залишати в живих не тільки прямих, а й третьорядних свідків своїх досліджень. Не даючи тим самим можливості виникнення резонансу ФН (фактор нестабільності). Що тут скажеш - тільки, молодці!".
- Мене чомусь бентежить дещо в твоєму звіті, - темпорал вставши до співрозмовника в пів оберту вже збирався йти. Він нарешті спробував вловити у своєму настрої те, що ефірним холодком постійно овівало його. - Ти можеш пригадати чітко все те, що відбувалося в Дельфах, у святилищі піфії? Чи помітив ти хоч якусь дивацтво, або людину, яка не повинна там перебувати?
- Усе відбувалося як завжди: і раби-носії, і глашатий, і дівчата-весталки. Нікого зайвого. - Жрець опустив погляд примружених очей, знову згадуючи минуле. - Довірена мені людина бачила на схилі лише одного разу якогось волоцюгу, який заплутався в тумані. Він пробув там недовго розвівши вогонь і зігріваючись. Може то був загублений пілігрим, або нещасний, який шукав свою смерть, не знаю. І на тому... все. Хіба що... Не можу сказати точно, але сталося щось, може й звичайне...
Обсервер напружено чекав на відповідь жерця, що губиться у своїх спогадах.
- Від тривалого перебування в лоні богів Сівілла явно була в навіяному півсні й абсолютно слабка. І коли її винесли на поміст, до нас, і наступав момент звістки, вона раптом знесилилася. Її поспішила підтримати одна з весталок...
- Це якось вплинуло на сам зміст пророцтва чи був змінений порядок?..
- О ні, Верховний! Просто, ти запитав про дивацтва...
Людина, що видавала себе за покровителя Храму і вищого ментора жрецького Ордену, облизала губи, які сохли. Прийнявши на себе начебто повернуту холодність і незворушність, він нарешті повернувся в напрямку Сфінкса.
- Не турбуйся, все так і має бути, - він зробив кілька кроків засипаною піском дорогою. Через плече він уривчасто кинув: - І не забудь передати Знавцям мої настанови. 
"Необхідно буде тепер відвідати ще й храм Ісіди - Інанни, опитати всіх цих святош, щоб мати більш чітку картину події. Абсолютно незрозумілі особистості не можуть просто так виникати з нізвідки і вештатися святими схилами, в той самий момент, коли до оракула прибуває делегація з самого Атлантія. Щось надто вже нестабільною стає саме ця точка Потоку...".