1.1

- Афіно! - голос по-власницьки відлунював від колон. Він був настільки гучним, що здавалося, його чує весь Олімп. Хоч смертним і не відомі розмови богів, проте природа чітко відчуває усі імпульси верховних божеств. Зграї ворон налякано злітали зі своїх гнізд, а від гір відколювалися велетенські брили каміння.

- Афіно! - вигук повторився, не менш дзвінко.

З-поза хмар поважно вийшла богиня в сяючих обладунках. На обличчі Афіни не було якихось зрозумілих емоцій, лиш сова на її плечі перелякано озиралася навсебіч.

- Аполлоне, чого тобі? - її роздратування ставало все більш відчутним. - Тільки Софос дарма турбуєш!

Богиня турботливо погладила птаха. Сова радісно затріпотіла крилами.

- Моя дорога сестро, вельмишановна богине розуму, можливо, б ти зійшла на землю від своїх високочолих роздумів і побачила, як плаче смертна, яку ти заповзялася оберігати? - Аполлон єхидно посміхнувся.

- Плаче? З чого б це? - спантеличено спитала Афіна. - Хіба вона не зраділа тому рішенню, про яке так прохала?

-Як бачиш, то ні… - Аполлон взяв маленьку павзу й продовжив: - Я вважаю, ти не так зрозуміла свою підопічну.. Вона благала тебе про мудре рішення, а ти вирішила віддати її долю у руки батьків, звичайних смертних! Вони навіть не спитали, чи хоче вона заміж…

- До чого ти ведеш? - Афіна холоднокровно глянула на бога мистецтв. - І що намагаєшся отримати?

-Я хочу її. - прямолінійність Аполлона вразила мудру і розсудливу богиню.

- Я не віддам Кассандру тобі. У тебе тисячі коханок, йди і розважайся з музами! А дівчину чіпати не смій, вона покірно служила мені всі ці роки.

- Афіно, ти не впоралася зі своїм обов’язком, тож я допоможу бідолашній.. Дам їй те, чого вона так прагне.. Кассандра хотіла знати майбуття, бачити зв’язки. Я подарую їй це вміння, але воно матиме свою ціну.. - Аполлон, сяйнувши усмішкою тріумфу, зник з покоїв богині. За ним легенько гойднулися хмари.

Афіна передчувала щось лихе. Проте це був лиш початок справжньої грози…