Розділ 9

Я полишаю тронний зал, оскільки тема братів мене явно не обходить. Біля виходу на мене чекають фрейліни та Октавія. Я обіймаю покоївку, оскільки дуже сумувала.

- Невже це правда, моя леді? - питає вона, проте вже, напевно, давно помітила обручку. - Ви та принц Крістіан..?

- О так, - киваю, оглядаючись. - Нейтон пішов?

- Так, - каже Татія. - Аж побілів, коли Ви з Крістіаном увійшли до залу.

Я усміхаюся.

- Дівчата, залиште нас з Октавією наодинці, - наказую й чекаю допоки ті, вклонившись, хутко підуть.

Обертаюся до жінки.

- Октавіє, я давно хотіла запитати чи маєш ти родину? Можливо, є якісь родичі?

- Я мала брата, проте він давно відправився на небеса, моя леді. У мене є Ви і цього цілком достатньо. Для мене велика честь слугувати Вам.

- Але, можливо, ти хочеш створити свою сім'ю та жити заради них?

- Я ніколи не думала про це, моя леді, - каже Октавія, нервово перебираючи пальці. - Та чи зможу я отак просто відпустити Вас?

Беру її долоні у свої, усміхаючись.

- Я хочу, аби ти створила свою сім'ю. Хочу знайти для тебе найпрекраснішого чоловіка та гарний маєток. Ти нічого не будеш потребувати, я виділю тобі кошти.

- Моя леді... - Октавія явно не очікувала такого повороту подій.

- Я дам тобі час подумати. А зараз мені дуже треба прийняти ванну. Ви навіть не уявляєте, які жахливі вбиральні у тавернах!

Ми відправляємося до моєї кімнати, де я нарешті можу розслабитися.

«Я принцеса Неруату, - думаю, оглядаючи обручку».

Ха-ха. Моє серце розбили, мене використали, зганьбили, намагалися вбити, але, тим не менш, зараз переможниця тут саме я.

- Я хочу вдягти тіару.

Золоту, яка підійде бежевій сукні з червоними вишитими квітами. На волосся доводиться виьілити трохи більше часу, ніж зазвичай, оскільки штучні пасма потребують особливої догляду. Насамкінець надягаю масивні золоті сережки.

Крокуючи палацом зі своїми фрейлінами, я шукаю Крістіана. Флора вибігає на зустріч, несучи новини.

- Лейло, принц Крістіан вийшов з тронної зали.

Я не можу стримати усмішки. Сподіваюся, усе закінчиться добре. Знайшовши свого чоловіка, наказую фрейлінам полишити нас.

- Скажи, що усе добре, - шепочу, підходячи ближче. Крістіан оглядає мою сукню. Його рука повільно лягає на мою талію, притискаючи ще ближче. Тканина настільки тонка, що складається враження, ніби він торкається моєї оголеної шкіри. Я дуже добре пам'ятаю це відчуття.

- Крістіане, - кажу суплячись. Чому він мовчить? Принц накручує пасмо мого волосся на свій палець. - Що буде з Нейтоном?

Мені не хочеться вкотре починати сварку. Тільки не в день моєї перемоги.

- Я розказав батькам, що ми вирішили трохи відпочити після того жахливого вечора. Одружилися та хочемо бути разом. Батько не заперечував. Тоді я почав тему стосовно брата. Похвалив його навички, знання та бажання бути більш обізнаним. Тому через декілька днів Нейтон відправиться на скелю Пламені й буде заправляти одним з міст Неруату.

Його погляд знаходить мій, очікуючи реакції. Я повільно припіднімаю підборіддя.

Деякий час ми серйозно дивимося одне на одного, а потім, врешті-решт, я усміхаюся.

- Дякую, - шепочу, кладучи руки на плечі Крістіана. - Дякую, - повторюю і торкаюся своїми вустами його.