Розділ 8

На ранок настрій однозначно кращий, як би ми не намагалися цього приховати.

Чи можу я тепер сказати, що ми повноцінні чоловік та дружина?

Заплющую очі, згадуючи учорашній вечір. Скільки ж я випила, що витворяла таке? Тяжке дихання, поцілунки по всьому тілу...Лайно.

Ми виходимо з таверни і тепер вже точно прямуємо до палацу.

А як він навис наді мною...

Диявол.

До біса це лайно. Я думала, що забуду учорашній вечір через величезну кількість випивки, проте деякі епізоди міцно вбилися до моєї пам'яті, посилюючи головний біль.

А як він прикусив мочку мого вуха...Е-е-е ні. Досить.

Натягую каптур, аби Крістіан не бачив моє червоне від сорому обличчя. Я співала пісні Вакарчука!?

Я упускаю той момент, коли наші пальці магічним образом переплітаються. Слова зайві, нам і без того добре.

У тиші крокуємо прямо до палацу. Мої ноги починають тремтіти, але немає сенсу й надалі відкладати цю мить.

Масивні двері прочиняються і ми входимо до замку.

- Лейло! - на зустріч одразу вибігають фрейліни. Напевно, вони побачили нас з вікна. Я розкриваю обійми, пригортаючи до себе дівчат. Ми були знайомі лише тиждень, але я вже встигла полюбити їх, наче рідних.

- Я так рада вас бачити. Як обстановка? - питаю у них, полишаючи Крістіана у сторонці.

- Леді Дженнет нещодавно визнали невинною, проте відправили додому. Кажуть, лорд Севіль був божевільним, - веде Татія.

Я хочу обдумати це, проте не маю часу, оскільки до мого чоловіка вже наближається його брат. Його клятий брат. Ми так і не поговорили після того випадку.

- Брате! Лейло! - вигукує Нейтон, вдаючи хвилювання. - Ви так неочікувано зникли! Увесь палац догори дригом...

- Пізніше поговоримо, - втручається Крістіан. Його тон спокійний, ніби нічого не сталося. - Мати з батьком зараз у тронному залі?

- Так, але...

Я хочу послухати продовження, проте Татія хапає мене за праву руку.

- Це обручка? - питає вона, розглядаючи масивну срібну прикрасу.

- Ви з принцом одружилися!? - надто голосно питає Пенелопа. Її очі сяють, а рот відкритий від здивування.

- Обручка? - перепитує Нейтон.

Я опускаю руку, не бажаючи показувати Нейтону прикрасу. Мені огидно дивитися у його бік, огидно спілкуватися, але я мушу робити вигляд, ніби усе добре. Крістіан хоче зберегти нейтральні стосунки з братом, а для цього потрібно робити вигляд, ніби я не дізналася таємниці Нейтона.

- Я пізніше розкажу, Нейтоне. Все справді добре. Крістіане, - звертаюся до чоловіка, ігноруючи погляд Нейтона. - Ну то ми йдемо?

- Куди? - не вщухає Нейтон. Йому не подобається незнання ситуації.

А мені по-цимбалах. Час розставити крапки над «і».

Я беру Крістіана за руку, і ми разом рушаємо до тронного залу. Там на нас чекають король та королева. Жінка усміхається побачивши нас, а от король виглядає напруженим.

- У вас є п'ятнадцять секунд, аби пояснити це божевілля, після чого я вишвирну цю дівку за поріг свого королівства.

- Боюся Ви спізнилися, - я вскидую підборіддя, не даючи змоги Крістіану почати першим. - З нещодавніх пір я принцеса Неруату. Подобається Вам це чи ні, але така вже істина.

- Крістіане, про що вона каже? - перепитує королева Агнета, а король вскакує на ноги.

- Мені нахчахи одружені ви чи ні...

- Ми вже виконали свій шлюбний обов'язок. Цілком можливо, що за дев'ять місяців з'явиться спадкоємць, - чітко висловлююся я, перемагаючи страх.

Мої брови - бойовий лук, а вії - стріли. Я дивлюся на Раймунда так, що стріла потрапляє у саме серце, обеззброює.

- Ми не потребуємо підтримки Бріану!

- Як би не так! Ваша гордість зруйнує це королівство. Хочете Ви того чи ні, але я Вам потрібна. Вам потрібне золото, яке найбагатша країна у світі цілком здатна предоставити. Інакше Неруат занепаде, ніхто й не згадає, що колись існувало таке королівство.

Деякий час ми свердлимо одне одного поглядами, а потім король Раймунд всідається у свій трон. Переможений.

Черга Крістіана.